ЄС очима незаздрісного українця
«Схід і Захід разом»
На жаль, ми погано знаємо своїх сусідів.Зокрема, розмови про відсталість румунського суспільства є нічим іншим, як проявом одного з міфів, які допомагають нам миритись із власними помилками та применшувати успіхи оточуючих.Загалом Румунія схожа на Україну. Тут теж дивовижним чином поєднуються регіони з різною історією та населенням. Ці частинки єдиної Румунії часом мають не більше спільних рис, ніж різні країни. Скажімо, в межах одного кордону поєдналися «османські» вулички Бухареста й молдавські села, по-угорському вишукане місто Клуж із його католицькими соборами й історично та культурно німецькі за міста Сібіу й Сігішоара, перебудовані за часів Чаушеску стародавні Ясси й столичні проспекти зі сталінською архітектурою. «Золотий вік» румунської державності – період між світовими війнами. Туристам усюди пропонують придбати яскраву карту «Romania Interbellica» (Румунія міжвоєнна). У додатку до неї зазначається, що територію зображено з кордонами 1938 року. І відтоді вплив Бухаресту суттєво зменшився. Скажімо, на згаданій карті Чернівці та Кишинів – румунські міста. Водночас приємно бачити, кому 1938 року належав Тирасполь – зовсім не Румунії чи який-небудь РРФСР. І як тут не згадати відому фразу президента Румунії Басеску: «Придністров'я – Україні, Буковину та Бесарабію – Румунії».
Великорумунський міф
Вступ до НАТО та ЄС реанімував великорумунські амбіції. Румунський національний міф сягає корінням середини 19-го століття, коли ця околиця Османської імперії відчула себе європейською країною. За які-небудь кілька десятків років місцева еліта зробила величезний стрибок від турецьких шабель та східних костюмів до римської спадщини та європейського вибору. Румунський національний проект є дуже успішним, і аналіз його появи у минулому показує яким чином ця, на нашу думку, відстала країна сьогодні випередила нас у боротьбі за єесівське визнання. Коли з сегментів Молдавського та Волоського князівств у 1859-62 роках виникла сучасна Румунія, її ідеологи спритно вигадали легенду про римське походження. У підручниках з історії з'явилися цікава версія появи цієї нації. «Виявилося», що після завоювання імператором Траяном у другому столітті нашої ери провінції Дакія, місцевих мешканців вирізали, а землі заселили римлянами – тому румунська мова дуже схожа на латину (вона належить, як відомо, до романської мовної групи). Щоправда, історичні джерела, що заслуговують на довіру, не дають інформації про геноцид даків. Римляни такі речі не практикували – їхня культурна експансія приносила серйозніші результати. Скоріш за все, населення Дакії просто латинізували, бо власної писемності воно не мало. Тому й не дивно, що зараз у молдавському чи румунському селі можна почути вульгаризовану латину, яка іноді схожа на вірші Овідія чи листи Юлія Цезаря. Але як це пояснити румунам? Так, сьогодні вони вже не так голосно кажуть про римське походження, але площа Траяна у Бухаресті не просто так має таку назву. Навіть, якщо вона розташована у павутинні вуличок, які за виглядом більше східні, аніж західні.Румунський міф вимагав створення великої держави, яка хоча б у чомусь мала успадкувати традиції Римської імперії. Румуни використали цей шанс у 1918 році, коли випадково потрапили до табору переможців Першої світової.За це вони отримали Трансільванію, європейський регіон з освіченим німецьким та угорським населенням, розвиненою промисловістю, культурою (про завоювання Буковини та Бессарабії ми вже й не згадуємо, оскільки воно не мало таких далекосяжних євроінтеграційних наслідків). Хоча в регіоні завжди було румунське православне населення, але навіть зараз ці землі мало схожі на румунські. Цікаво, що несподівано здобуту під час Першої світової війни Трансільванію румуни так само легко могли втратити під час Другої. Однак швидко зорієнтувалися, розгорнули свої війська у 1944 році проти німців та закінчили війну у статусі… членів антигітлерівської коаліції. Їхні конкуренти у боротьбі за цей регіон – угорці – були нездатні на такі дива. Вони до останнього були на боці німців, і тому перлина угорського середньовіччя так і лишилася у складі «антифашистської» Румунії. Ми дивуємося, що румуни у Європейському Союзі... Але ж на заході країни мешкають німецькі громади, і якщо зайти до будь-якого замку-музею в цьому регіоні та спробувати порозумітися румунською, зазнаєш невдачі. У відповідь гід почне розмовляти німецькою. Захід Румунії частково належить до «німецької Європи», там значні німецькі інвестиції, інформаційна та культурна присутність, яка почалася одразу після падіння режиму Чаушеску. Однак ніхто ані в самій Румунії, ані за її межами не ставить під сумнів питання про територіальну цілісність країни. Навпаки, румуни впевнені, що їм ще не вистачає Чернівців.
Рівняння – на Париж та Москву
Такий він румунський міф про загадкову Романію, де мешкають нащадки римлян. Архітектура Бухареста у повній мірі відображає наслідки цього міфотворення. Навіть будинок румунських офіцерів у ньому побудовано так, наче це щонайменше президентський палац. До перемоги у Румунії комуністів Бухарест розбудовували як копію французької столиці та своєрідне продовження Стародавнього Риму. Монументальні колонади зустрічаються на кожному кроці. Чаушеску трошки змінив цю тенденцію, додавши до зовнішнього вигляду румунської столиці сталінського ампіру. Великі проспекти, будинки, що тягнуться до хмар та своєю безмежністю затуляють горизонт. Величезна площа Уніреа, що своїм гігантськими розмірами та павутинням підземних переходів нагадує Пушкінську площу в Москві. І це все у місті, в якому мешкає приблизно два мільйони осіб. Не так вже й багато, щоб копіювати Москву та Париж...Життя в Румунії вирує. Розбудовуються гірські автошляхи, країна приймає туристів, а Бухарест гарячково шукає свій новий імідж. На практиці це призводить до будівельних експериментів, які за своєю сміливістю перевершують «досягнення» часів Чаушеску.Маленький карпатський курорт Пьятра-Нямт увечері сяє вогнями не гірше, ніж центральні вулиці Києва, а Старе місто Сібіу вражає своєю неймовірною чистотою. Так, звісно, цигани на конях теж зустрічаються, особливо у районах близьких до Молдови та України, але вони вже не є візитною карткою країни.
