Яловичина зникає, бо у виробників немає зацікавленості

За останні сім років виробництво яловичини в Україні скоротилося на 60%. Волинські реалії ще більш невтішні: лише протягом минулого року м’яса великої рогатої худоби стали виробляти на 72% менше, кажуть в обласному управлінні економіки. У магазинах побільшало яловичини, привезеної з Польщі, а волинської телятини годі й шукати.

Ситуацію пояснити просто. Курс, який взяли чиновники, пов’язаний із збільшенням молочного стада, про м’ясне — поки мова не ведеться. Однак перші дзвіночки цього, на перший погляд, незначного прорахунку вже є — волиняни вже відчули дефіцит м’яса.

Що не кажіть, а Волинь втрачає тепер вже колишню славу молочно-м’ясного краю, де нині яловичини та свинини недовиробляють навіть для власного споживання за медичними нормами, а темпи валового виробництва в галузі постійно знижуються. Не є секретом  й те, що наростити поголів’я хочуть в основному задля збільшення об’ємів виробництва молока, бо, говорячи про зменшення поголів’я ВРХ, волинські посадовці мають на увазі саме молочне стадо.

Норми МОЗ кажуть: щорічно один українець загалом повинен з’їдати 80 кілограмів м’яса та м’ясопродуктів, включаючи яловичину, а реальна минулорічна цифра, принаймні для волинян, становить трохи більше 50 кілограмів.

У чиновницьких кабінетах це розуміють. Задля виправлення становища та перелому негативної тенденції обласна рада прийняла та подовжила термін дії ряду цільових регіональних програм, на які спрямовано 6,9 мільйона гривень.

Тільки от чомусь програми підтримки не діють. А подекуди навіть завдають проблем. Наприклад, щоб наростити поголів’я у скотарстві цьогоріч, згідно прийнятої програми, за кожен кілограм закупленого у населення живого телятка відшкодовували від п’яти гривень. За словами начальника обласного управління АПР Юрія Горбенка, в наступному році цю суму хочуть збільшити вдвічі. Селяни, які раніше були чи не основним постачальником молодого м’яса на ринок, тепер продають телят крупним господарствам. Для них головне гроші, а що продати теля господарнику, що здати на забій — різниця в ціні незначна. Однак, скуповуючи телят не для продажу, а для вирощування, сільгоспвиробники автоматично зменшують насичення ринку м’ясом.  

Як поінформували в обласному уравлінні АПР, галузь м’ясного скотарства представлена на Волині 16 племзаводами, 11 племінними репродукторами та 44 товарними господарствами. Загалом у цих підприємствах нараховується 14 тисяч 132 голови ВРХ. Утримувати їх в нинішніх умовах важко, тому не всі крупні сільгоспвиробники Волині готові займатися невигідною для них справою. Приміром, приватно-орендне сільгосппідприємство імені Шевченка, що у Горохівському районі, ще минулого року віддало під ніж близько тисячі биків. За словами його власника Андрія Турака, це вигідніше, ніж вирощувати худобу, через здорожчання кормів та витрати на оплату праці. Нині господарник робить ставку на молочну галузь.

Начальник обласного відділу організації виробництва та маркетингу продукції тваринництва Микола Шура каже, що значно частіше позбавляються худоби слабкі господарства, яким потрібні кошти для розрахунку чи то з кредитами, чи то для посівної. До всього ж не кожен керівник хоче чекати прибутку, адже, закупивши телят у населення, щоб їх реалізувати, потрібно чекати півтора року.

СТзОВ «Зоря», що у Ковельському районі, нараховує 2600 голів ВРХ м’ясного напрямку. Телят у населення господарство не закуповує, бо у стаді має 1031 корову, яка дає приріст. Директор «Зорі» Володимир Потапчук розповів «Відомостям», що його племзавод не зменшив виробництво яловичини — показники продажу тримаються на рівні минулого року. М’ясо реалізовують не лише на території області, а й в цілому по Україні — продукція їде до м’ясокомбінатів і Вінниці, і Білої Церкви. Загалом річні об’єми продажу яловичини із «Зорі» складають  250-280 тонн. Однак, як зізнався пан Потапчук, м’ясо продають тим фірмам, які платять більше, відтак на Волині залишається незначна частина якісного продукту.

Господарник каже, що спад виробництва м’яса є результатом того, що в минулі роки м’ясо продавали за безцінь, ним було невигідно займатися.

— Щоб зберегти поголів’я треба підтримка держави, — каже Володимир Юхимович. — В минулі роки було важко і нашому племзаводу. Я — автор волинської м’ясної породи, я зумів її втримати, чекав, терпів збитки, перекривав їх зерном, ріпаком, але ми встояли. Таких мало лишилося. Більшість повернулися до молочного поголів’я — це швидше та рентабельно.