Війна за рибу: хто переможе?..

23 липня 2009, 10:50

Джерело: Відомості

Завдяки значному попиту населення на рибу і рибопродукцію збільшилась і її кількість…Та не завдяки волинським сільгоспвиробникам: риба на полицях магазинів привізна. Не створили відповідну матеріальну базу для розвитку рибного господарства на внутрішніх водоймах? Усе нібито гаразд: обласна рада розробила і затвердила власний порядок надання водних об’єктів в оренду. В ньому визначено, що орендні відносини набуваються шляхом укладання договору оренди на водні об’єкти безпосередньо з органами місцевого самоврядування, тобто сільськими, селищними і районними радами. То що, орендарів не влаштовують умови оренди чи місцевих жителів орендарі? Виявляється, і те, й інше. І в кожного своя правда. Тому навколо орендованих ставків час від часу виникає дискусія, а то й справжня війна. — Оренда водних об’єктів — дороге задоволення, тому більшість бере їх для створення рекреаційних зон і лише частина — для розведення риби, — говорить Олег Кіндер, начальник державної екологічної інспекції у Волинській області. А ще він переконаний, що водні об’єкти просто повинні мати хороших господарів. Анатолій Бур’ян один з перших взяв 18 га водного плеса у селі Носачевичі Рожищенського району. Розповідає, що колись це була перлина Волині: вода чиста, як дзеркало, різна риба водилася. Коли один із попередніх «господарників» виявив бажання спустити воду зі ставка, усе пішло шкереберть: за 2 роки водойма перетворилася на болото. Ще й річечка, яка впадає у неї, вправно вносила туди відходи й побутове сміття. — Я відремонтував дамбу, почистив ставок, запустив товстолобика й білого амура… — розповідає орендар. — Та невдовзі уся риба «порозбігалася» — не сподобалось їй у відстійнику жити. Ще раз спробував — 19 тисяч гривень потратив на закупівлю малька карпа і товстолоба. Та, певно, через сірко-водневий запах води риба неохоче приживається. Але це ж нікого не обходить. Рибінспектори стали штрафувати, примушували режими рибогосподарської експлуатації виробляти. Я вивчив досконало їхні дозвільні документи — це ж повне обмеження і заборона! Анатолій Григорович нарікає і на орендну ставку: мовляв, сільська рада хотіла її підняти в 100 разів. Довелося звернутися за допомогою до адвоката. Інший орендар Анатолій Цибульський свої права відстоює в суді. Проблеми ті ж самі — непорозуміння з рибінспекцією. Не дають спокійно жити, каже. У селі Шепель Луцького району він орендує 17 га водного плеса. За 10 років господарювання почистив ставок, облаштував прибережну смугу, укріпив дамбу, встановив альтанки для відпочинку, одним словом, зробив пристойну рекреаційну зону. — У мене карпи до 25-30 кг повиростали! — каже Анатолій Володимирович. — Хочете порибалити — будь ласка! Рибалка на ставку коштує 20 гривень. Місцеві жителі, інваліди й учасники війни можуть ловити рибу безкоштовно. За рахунок продажу квитків і покриваю всі затрати. А вони чималенькі: в цьому році закупив малька на 11 тисяч гривень, 15 тис. вже потратив на корм. Заплатив за оренду (150 гривень за гектар), охорону… 37 тисяч гривень. Але рибінспекторів затрати не цікавлять. А от прибутки!.. Дозвільні документи змушують виробляти, а вони більше 5 тис. гривень коштують. Та справа не в грошах. Вирощувати рибу без тиску і контролю різних організацій ми просто не можемо. Чому ніякі інспекції не вказують фермерові, який узяв в оренду землю, що сіяти, коли збирати і якими засобами? Права орендарів захищає Володимир Граковський, голова асоціації «Волинська риба». — «Кампанія режимів і переслідувань» з боку рибінспекції почалася з минулого року, — каже Володимир Петрович. — У селян (а вони зазвичай є орендарями ставків) рабська психологія. Через відсутність знань і нормативно-правової бази допускають до перевірок осіб, які не входять в перелік контролюючого органу. Ті в свою чергу складають протоколи про порушення правил рибальства за статтею 85 кодексу про адмінпорушення. Хоча дія цієї статті розповсюджується лише на природні рибогосподарські водні об’єкти, що мають статус загальнодержавного значення (моря, річки, озера, водосховища) і риба в них знаходиться в стані природної волі. Орендарів змушують виготовляти науково-біологічне обґрунтування і режими ведення рибного господарства за зразком спеціального товарного рибного господарства, що застосовуються лише на замкнутих природних водоймах (озерах, заплавах), а не на штучно створених ставках, призначених для вирощування товарної риби. У той же час провідний юрисконсульт управління «Волиньдержрибохорони» Володимир Данилюк запевнив, що всі водойми мають загальнодержавне значення, і повноваження даної структури поширюються на водойми незалежно від форм власності. — Сьогодні багато орендарів господарюють як їм заманеться, — каже Володимир Данилюк. — Через відсутність знань і відповідних дозволів завозять і запускають у ставки хвору рибу, заражають ротаном, який не дає розвиватися місцевим видам риби, продають квитки. А водний об’єкт орендарі ж беруть не порожній, а з рибою, отож держава має право контролювати, як ведеться там рибництво. У «Режимах рибогосподарської експлуатації» наукові установи розробляють для орендарів практичні рекомендації, вивчають кормову базу водойми і вираховують, скільки тонн риби і якої саме можна на ній виростити і виловити. — Пропозиції на право проводити дослідження й оцінку водних об’єктів перед тим, як надати їх в оренду, ми вносили на розгляд до облради та облдержадміністрацій, — продовжує Степан Бакай, старший державний інспектор управління рибоохорони. — Відповіді до сих пір не отримали. Якби процедура оренди була врегульована, можна було б уникнути багатьох проблем. — Ми не можемо допустити винищення риби на Волині, — підсумовує юрисконсульт «Волиньдержрибохорони». — І хочемо, щоб у нас на прилавках лежала якісна волинська риба, а не привізна. А поки… маємо те, що маємо.