Туберкульоз: так виглядає смерть

Проблема – не те слово, яким можна описати ситуацію, що склалася в нашій країні з туберкульозом. Жах – по-іншому це не назвеш: мультирезистентна форма хвороби, що розвивається через закуплені державою неякісні ліки, катастрофічна вбогість диспансерів, їх відірваність від світу, ще більша відірваність від світу самих хворих, які перебувають у місцях позбавлення волі, пише LB.ua.

Звичайно, кожен думає, що його тема туберкульозу точно не стосується, але навіть якщо, дай Боже, не занедужаєте особисто ви – подивіться на фотографії цих людей, вони потребують допомоги.

Спеціально для вас, для того, щоб ви довідалися про це, у диспансерах і місцях позбавлення волі працює фотограф Максим Дондюк – працює, до речі, без респіратора. Ціль його особистого, ніким не оплачуваного соціального проекту, - максимально гучно прокричати про той кошмар, у якому живуть туберкульозні хворі, і повз який щодня байдуже проходять благополучні громадяни.

Усі наведені історії взяті з блогу Максима.

Ігор

«…Чоловік, який на фотографії, відмовлявся фотографуватися й спілкуватися. Він вимагав грошей, але я категорично відмовлявся йому давати навіть гривню, пояснював, що я тут не для того, щоб роздавати гроші, яких у мене немає. Він подивився на мене й сказав: «Ти думаєш, я собі горілку буду купувати, так у мене температура вже 2 тижня 38,8, я просто хочу купити ліки». Я ніколи нікому не давав грошей на зйомці! Він вийшов курити на терасу, я пройшов за ним і дав йому свою візитку та 90 гривень - усе, що в мене було в гаманці.

Ігор перша людина у відділенні, з яким я познайомився, і він дав згоду на зйомку. Ми так довго розмовляли про лікарню й лікарів у перший день, що в нього не було сил розповісти про себе на диктофон. Коли я приїжджав, він був дуже втомлений, і ми переносили запис на наступний день. Сьогодні вночі він помер, «згорів» від високої температури.

Я зробив для нього фотографії і хотів йому передати, але не встиг. Не встиг і поговорити з ним, не зміг ніяк допомогти. У понеділок приїдуть його мати й дружина, я спробую віддати їм фотографії. Не знаю, як вони відреагують, але це все, що я зміг зробити для нього…»

Василь Середа, 52 роки, довічно засуджений, відбуває строк у Туберкульозній колонії №61.

«Василь занедужав туберкульозом ще в 1995 році. Сидів три рази, чотири роки тому одержав довічний строк за навмисне вбивство. У камері доглядає за паралізованим сусідом після інсульту».

«Я провів незалежне опитування, і з'ясувалося, що більша частина молоді, що відпочиває в місцях близько в'язниці, поняття не має, що в центрі міста (Херсона - прим. ред.) перебуває туберкульозна колонія. Про те, що там в'язниця, знають багато, але що в ній сидять одні туберкульозні злочинці - для багатьох було відкриттям року!»

Віктор, 36 років, Херсонська область, ВІЛ+туберкульоз.

«Про те, що хворий туберкульозом, довідався рік тому. За рік схуд на 15 кг. Дуже складно лікувати туберкульоз, тому що залишилося мало клітин через ВІЛ. Після того, як вставили катетер під ключицю, стало значно легше. Учора я з ним розмовляв. Небо й земля після того, як почали колоти. Шкода, що в інших немає грошей на систему...»

«…усі медикаменти хворі змушено купувати самі!!! У багатьох немає родичів, в інших немає пенсії, але навіть ті, хто одержує пенсію, а вона становить аж 700 грн., не можуть дозволити собі купувати ліки. Ми сіли разом з одним хворим і порахували всі ліки, які він повинен купувати по мінімуму, і вийшло майже 1500 грн. Не забувайте, що потрібно ще купувати їжу, тому що годують там значно гірше, ніж у в'язниці, повірте мені на слово. Наша держава зійшла остаточно з розуму, тому що через якийсь тендер лікарня не може одержати хліб. І хворі вже забули, що таке хліб, я промовчу про м'ясо».

Костянтин, кличка Салман - з кожним днем йому усе гірше.

«У дитинстві бив вітчим, намагався застрелитися, але куля пройшла наскрізь. Після реанімації почав вживати наркотики. 25 років вживав. Займався доставкою маку із західної України. Відбув тільки покарання. У в'язниці покинув вживати.

На другому році перебування з'явився поліомієліт, зробили знімки, діагноз - туберкульоз. У туберкульозній колонії почали колоти туберкульозні препарати, вважає, що через несумісність препаратів ВІЛ і ТБ почали відмовляти ноги. Четвертий місяць перебуває на лікуванні. Мати приходить щодня ввечері, приносить їжу й ліки».

Леонід, 79 років, Херсонська область.

«Був зламаний хребет, уже три дні відмовляють ноги. За 8 років був 10 разів у лікарні, нічого не допомогло».

«Близько 6 місяців тому в Херсонському тубдиспансері почалася нестача медикаментів і харчування для хворих. Із чим це зв'язане - поки що мені невідомо. Навколо люди голодують, і повірте - це не Африка й не Індія, це … типу Європа!»

Михайло, 63 роки, Херсонська область.

«Працював на виробництві муляром. Після операції на шлунку пішов на перевірку до лікаря, знайшли плями в легенях, після чого відправили відразу в диспансер. Лікується із проміжками 2-3 роки з 1983-го. Восени реакція організму загострюється, завжди лягає на профілактику.

Раніше при СРСР годували добре, зараз їжу купує сам. 4 роки тому померла дружина, після чого був інсульт. Почав ходити з ціпком, частково порушилось мовлення. Син купив усі ліки. Залишилася одна дірочка, лікар каже, що ще місяць і випишуть.

На наступної день лікар сказав, що паличку більше не виділяє, і через 2 тижні виписують».

Ув'язнений Степан, 61 рік, Туберкульозна колонія №61.

«Після інсульту відняло мову й частково паралізувало, перебуває в післяопераційному відділенні».

Щогодини в Україні 4 людини занедужують туберкульозом, 1 людина – помирає від нього.