ЄС визнає Україну своїм найбільшим викликом
У той час, як одні уявляли «українське завдання» найбільшим викликом для ЄС на найближчий час, іншим видавалася цілком достатньою просто невеличка згадка про неї.
Україна і Обама
Особливої актуальності Україна для Заходу набула у зв’язку з візитом Барака Обами до Москви – очікувалося, що без обговорення російсько-українських відносин гостювання американського президента в Медведєва та Путіна просто не може обійтися. Ще напередодні поїздки Обами в американській пресі почали з’являтися справжні заклики до господаря Білого Дому твердо пояснити Росії, що Україна – не сферовпливна іграшка, а суверенна держава. За підсумками ж перебування Обами в столиці Росії коментарі аналітиків і журналістів у цьому пункті суттєво різнилися. Наприклад, у The Guardian окремо відзначили, що на прес-конференції після першої зустрічі Обама-Медведєв американець говорив про Грузію, але «не було згадки про Україну». The Independent пояснив загальну «українську» небагатослівність президента США пробою «дипломатичного підходу» до Росії. У той же час французька газета Le Monde наводила на своїх шпальтах дещо відмінне пояснення російського журналіста Дмітрія Бабіча. На думку останнього, Обама і Медведєв, безумовно, наодинці обговорили й спірні для них питання Грузії та України і просто «розсудливо оминули» їх під час публічного виступу. Авторитетне британське видання The Times поставило наголос не на тому, що Обама говорив про Україну мало, а на самому факті згадок про неї. Тут журналісти навіть не економили на яскравих фарбах – так, у одному репортажі вони повідомляли, що американець «став на захист» України, а у іншому – що він «насварив Росію за погрози в бік своїх прозахідних сусідів». Приблизно так само розглядав виступи Барака Обами в Росії американський експерт та колишній дипломат в адміністрації попереднього президента Девід Кремер у розмові з журналістами Gazeta Wyborcza:«Він не уникнув наголошення, що Україна і Грузія мають право самі собі обирати союзи. Неможливо переоцінити те, що Обама під час першого візиту в Москві це сказав»А от на погляд Джуліана Борґера із The Guardian, критика 44-го президента США в бік Росії за сферовпливний підхід до України та Грузії була не дуже доречною. У своєму аналізі виступу Обами перед російськими студентами містер Бреґер передбачав, що «Росія не проковтне гіркої пілюлі» чергового втручання США у її стосунки із сусідами. Ба більше, на думку автора, навіть критикувати Росію за концепцію «сфер впливу» наступникові самого Джорджа Буша, та ще й перед росіянами, не дуже личило. До слова, уже традиційна палка дискусія щодо російсько-українсько-американських відносин розгорілася й у коментарях читачів на сайтах західних видань. Так, на веб-сторінці The Independent
справжній шквал емоцій викликав пасаж у одній із статей, де засудження Обамою ідеї «сфер впливу» журналіст визнав очевидним натяком на ставлення Кремля до Росії і Грузії.
Україна і союзи
Поки ж Обама у Москві знаходив для України не так багато публічних слів, про нашу державу залюбки говорили інші політики. Наприклад, дуже багато місця у своїх розмовах, і надто – у роздумах, для України знаходить шведський міністр закордонних справ Карл Більдт, з яким поспілкувалася газета The New York Times. Пан Більдт зізнався, що саме Україна буде «найбільшим викликом» для Швеції протягоь піврічного головування цієї країни у ЄС. На його думку, ключовими будуть іспити з таких запитань: як заякорити демократію та економіку в наших каламутних політичних водах; як переконати Росію, що спроби цього досягнути не спрямовані проти неї; як залагодити українсько-російські газові суперечки. Почасти дати відповідь принаймні на останнє запитання вже зараз намагався колишній глава уряду Естонії Март Лаар у своїй статті для Wall Street Journal. Естонський політик намагався переконати своїх колег з ЄС у тому, що «будь-який захід для посилення енергетичної безпеки України автоматично посилить нашу [європейську] власну». Адвокатом посилення співпраці між Україною та ЄС і НАТО виступила в інтерв’ю для Gazeta Wyborcza і російська політолог Ліля Шевцова. У цьому вона вбачало благо і для своєї власної країни на шляху до демократичних реформ.Натомість зараз, розповідала вона, російські ЗМІ з усіх сил намагаються показати, «як в Україні погано», силкуючись таким чином довести, що демократія і наявність вибору призводять до анархії та занепаду.Тим часом на сторінках The Guardian вже вкотре протилежну точку зору обстоював Майкл Томаскі: для нього ідея членства України (як і Грузії) у НАТО – нонсенс, бо ніхто на Заході не зацікавлений захищати ці дві держави у разі повторення минулорічного кавказького конфлікту. В цілому містер Томаскі взагалі радив створювати нову модель альянсу, вважаючи НАТО неактуальним.
Україна і Мазепа
У американській газеті Wall Street Journal Адріан Каратницький і Александр Мотиль пропонували звернутися до давньої військової історії Європи, з нагоди трьохсотріччя Полтавської битви осмислюючи роль Івана Мазепи в українсько-російських відносинах. Адже, як спостерігали автори, цього року навколо цієї постаті розгорілися небачені протягом минулих трьох сторіч пристрасті. Ознайомивши читачів з історією, Каратницький і Мотиль пояснили, чому й тепер Росія так гостро реагує на згадки про Мазепу: по-перше, через те, що Мазепа прагнув автономного від Росії статусу для української держави; по-друге, бо він шукав союзників саме на Заході; по-третє, сьогодні Кремлю вигідно подавати Мазепу як «зрадника», бо той руйнував дорогу для російських можновладців «слов’янську єдність».Небезпека активного розігрування Росією карти «Мазепа-зрадник», на думку авторів, полягає не у тому, що таким чином може зруйнуватися українська національна ідентичність, а у поглибленні ідейного розколу між Заходом та Сходом нашої держави.«Поки Україна не зможе спокійно і професійно формувати свою історіографію без зовнішнього впливу, її політичне середовище залишатиметься розділеним, а суспільство – недостатньо об’єднаним. Ось чому сучасна битва за значення Полтави є такою ж важливою, як і Полтавська битва триста років тому», – підсумували свій аналіз автори.
