«Узаконений» вандалізм: і на тому світі спокою нема

Якщо ветеранів Великої Вітчизняної в Україні вшановують хоча б раз на рік, то жертви Голокосту, чиї останки сплять вічним сном у полі біля села П’ятидні Володимир-Волинського району, спокою від нинішніх «фанатів» війни не дочекаються.

Незбагненне то явище — український менталітет. Емоційний, добросердий, легкий на сльозу народ трепетно ставиться до пам’яті про померлих. Вшановують, доглядають могили, несуть квіти. До п’ятиднівських могил несуть сміття, беруть пісок одразу за меморіалом, ще приїздять на пікнік. Як то воно — пити горілку на місці вбивства 25 тисяч людей — уявити важко. Напевно, можна, якщо не перейматися. А чого — могили ж єврейські. Та річ не в національності. Жертвами вбивств стали ЛЮДИ. Меморіал у П’ятиднях — єдине місце масового розстрілу євреїв на Волині, яке, завдяки діяльності місцевої єврейської громади, паспортизовано як об’єкт історичної спадщини України й охороняється державою.

У П’ятиднях розстріляно 25 тисяч мешканців воєнного Володимира. Перед тим як вишикувати жертв над ямами та розстріляти, німці примушували людей роздягатися догола. Якщо про це знають усі, то навряд чи ця елементарна інформація невідома «чорним археологам», котрі у погоні за рідкісними знахідками володіють унікальними знаннями — картами бойових дій. Одначе минулого року дві з трьох найбільших могил на території п’ятиднівського меморіалу жертвам Голокосту було... розкопано. Чільник міської єврейської громади Володимир Музиченко звернувся з заявою у правоохоронні органи, проте там у порушенні кримінальної справи відмовили.

Цьогоріч виявлено одразу шість розкопів. Правильна прямокутна форма всіх розкопів, однакова відстань між ними свідчать про те, що на місці поховання орудують одні й ті самі злочинці.

На зухвалі плювки мародерів місцеві правоохоронці твердо відповідають: «Дощ іде». Володимир Музиченко з заявою звертався у Володимир-Волинський міський відділ міліції з приводу кожного нового факту розкопів. Натомість отримував досить «туманні» постанови дільничного інспектора Родзенюка Д. А. Останній, наприклад, оглядаючи місце злочину, встановив, що «...на околиці села П’ятидні знаходиться скульптурний монумент і земляні насипи жертвам мирних громадян у часи Великої Вітчизняної війни». «Велике відкриття» дільничного підтверджував стенд з історичною довідкою та схемою розташування могил, утім, її міліціонер якраз і не побачив, про що й засвідчив у постанові: «...інформація, яка вказує на безпосереднє місце поховань, не встановлена, їх межі не визначені». Рихлення ґрунту на братській могилі здалося правоохоронцю не чим іншим, як відбиранням піску для господарських потреб місцевими мешканцями. І результат: відмовити у порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину.

Тепер, якщо оглянути сліди «відбирання піску», то дії селян видадуться, м’яко кажучи, неадекватними. Пісок із розкопів не вивозився (!), а засипався назад, самі ж шурфи накривалися дерном. Відстань, на яку викидали ґрунт, свідчить про велику глибину розкопів.

Археологи відділу охорони культурної спадщини управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації побували там 13 квітня, щоб оглянути сліди діяльності вандалів, і… натрапили на два свіжі шурфи. Фахівці кваліфікували сліди розкопів як незаконні археологічні розкопки та пошук матеріальних цінностей. «Ми зафіксували сліди шурфів, на поверхні людські кістки та сліди роботи металошукача. Це не поодинокі явища на Волині, проте дивно, які цінності сподіваються знайти у П’ятиднях, де вбивали голих людей», — прокоментував побачене один із працівників управління.

На братських могилах побував начальник міськвідділу міліції Олександр Никитюк, у присутності якого і було виявлено свіжий, шостий за рахунком, шурф. Олександр Євгенович погодився: банальним набором піску побачене не назвеш, та й по всьому, оскільки чергова відмова порушити кримінальну справу на той момент уже була підписана. Складу злочину правоохоронці досі не бачать, попри те, що пан Музиченко навіть полегшив їм роботу, перелічивши у своїх заявах статті Кримінального кодексу України, за якими зловмисників-мародерів можна було б покарати. Проте нікому. І нема різниці: тривожити спокій померлих у пошуках цінностей чи свідомо не вбачати у цьому злочинних дій — вандалізм на підвиди не ділиться.