Українці перестають читати книжки, бо «застрягли» на рівні базових потреб

Зірки рекламують читання.Так-так, саме процес використання книжки за призначенням, а не якийсь конкретний кінцевий продукт видавництва. Джамала з бігбордів переконує: «Читати — це цікаво», Ані Лорак звертається до перехожих: «Я читаю. А ти?». 

Виявляється, українці все рідше припадають до такого джерела інформації та духовних цінностей, як книга. Державні мужі звернули на це увагу й беруться виправляти ситуацію. Якими методами, обговорювали в Луцьку на «круглому столі» «Проблеми книгочитання в Україні».

Тепер держава підтримує не лише появу на полицях книгарень і бібліотек українського чтива в рамках бюджетної програми «Українська книга», а й агітує надруковані криниці мудрості «споживати». Так, у 2009 році Кабмін прийняв Національну концепцію розвитку читання до 2015 року. А ще, як повідомив начальник управління видавничої справи Державного комітету телебачення та радіомовлення Олексій Кононенко, розробляється цільова програма популяризації читання на 2012-2016 роки.

— Зовнішня соціальна реклама буде обов’язково, — розповідає про основні заходи представник Держкомтелерадіо. — На телебаченні заплановані тематичні передачі та ролики. Та головне те, що через експерименти в освіті ми втратили системні речі — читання й усний переказ, живе читання, написання переказу. Коли учні знали, що їм треба буде описати зміст твору своїми словами, вони читали. Ще не вистачає книг для позакласного читання, тобто таких, якими діти цікавляться в бібліотеках, а їх просто нема.
У цій проблемі, крім практичного боку, є й інший — психологічний. Діти, підлітки, студенти не читають книжок, бо знайшли їм заміну або ж узагалі не вважають тексти, що ховаються під палітурками, корисними для себе.

— За останні 20-25 років ціннісні орієнтації в молоді кардинально змінилися, — пояснює кандидат психологічних наук, доцент Волинського національного університету ім. Лесі Українки Антоніна Мітлош. — Якщо в сім’ї батьки читають, є домашня бібліотека, діти теж читатимуть. Але сучасним батькам простіше відкупитися якимось фільмом чи Інтернетом, аніж разом погортати книжку. Крім того, українці застрягли на базових потребах — житло, їжа, одяг. Наступний рівень потреб — безпека, далі — кохання, дружба, ще вище — естетичне задоволення, і аж над ним — духовні цінності, до яких належить книга. Якщо два десятки років тому студентам вистачало кімнати в гуртожитку та стабільної роботи, то нинішня молодь матеріальну складову виводить в ідеал. Студенти під час анкетування пишуть, що ставлять за мету мати двоповерхову віллу десь на островах, кілька дорогих авто, купу грошей. З такими запитами базовий рівень потреб пройти майже нереально. Тому на читання книг у молодих людей не знайдеться ні грошей, ні часу, ні бажання.

«Запрограмовані» потуги владців не завжди мають позитивний результат. Українці не раз переконувалися, що з регулюванням у наших державців не ладиться. Найсвіжіший приклад — регулювання цін на крупи. Якщо ж повернутися до книжок, то національні програми поки не діють не лише в царині читання, а й друкування. Так, бюджетна програма «Українська книга» минулого року не виконана.

— Експертна рада відібрала 120 найменувань, із виданням яких мали вкластися в 20 мільйонів, — розповів начальник управління видавничої справи Держкомтелерадіо Олексій Кононенко. — Для відкриття фінансування в Мінекономіки до кожної книги треба подати до 50 супровідних документів. Але часто їх повертали без пояснень. Процес було зірвано.

Інше актуальне питання — ціна друкованої продукції. Не особливо накупуєшся навіть економ-варіантів — тоненьких книжок у м’якій обкладинці, бо вартують від 25 до 40 гривень. Чиновники наводять приклад Росії: мовляв, у РФ діяли програми підтримки книговидавництва, що дозволило здешевити готовий продукт. У нас же чомусь не поспішають наслідувати ефективний російський зразок, а натомість вимудровують власні шляхи.

— У радянські часи націнка на книги не перевищувала 27%, — пригадує Олексій Кононенко. — Ми плануємо зібрати найбільших продавців і домовитися зафіксувати тверду маржу книгарень або щоб вартість встановлював видавець.

— Думаю, продавці підтримають цю ідею, — каже директор луцької книгарні «Руніка» Руслана Лазарєва. — Зараз така ситуація: знижка від видавця залежить від кількості замовлених примірників. Тож виходить, що в маленьких книгарнях книжки дорожчі, хоча націнка насправді мінімальна. А в закордонних видавництвах вартість книг однакова для всіх розповсюджувачів, незалежно від обсягу замовлення.