Задушити в обіймах конкурента — головне завдання української політичної еліти
Головне — до влади, а там як будеЗранку до ночі тільки й чуєш: той того підставив, той того зрадив, той такий, той сякий, особливо величезний злив негативних емоцій на нинішнього Прем’єра і Кабінет Міністрів. Таке враження, що всім сказали «фас» і процес пішов…
Якщо хтось думає, що таким чином набирає собі голоси, насправді лише підтверджує брак культури і невміння цивілізовано спілкуватись, а тим більше вирішувати питання.Ніхто не заперечує: ситуація в країні надзвичайно складна, але навіщо галасувати? Беріться до роботи, за яку вам, до речі, платять, і виправляйте. Ось, приміром, пан Азаров заявляє, що він єдиний в країні знає, що таке бюджет, як його формувати і як вивести країну з хаосу. Якщо так, то чому ж не виводить? Кишка тонка, амбіції завеликі, щоб допомагати опонентам? Чи все-таки тут більше ненависті до самого народу? Хто любить свою країну, той свідомо не чекатиме, насолоджуючись, її падіння. І знову ж таки, дуже мало віриться, що згаданий пан здатний виводити економіку з кризи. Забагато любові до себе і мало користі для держави. Пригадайте, як за часів перебування Азарова у владі збирали податки. Підприємства вимушені були сплачувати поточні і ще кілька місяців наперед. Але ж тоді ніякої кризи не було. І все одно їх «доїли» як могли. І лише у 2004 році з приходом нової влади бізнес дихнув полегшено. А пригадаймо 2007-ий, коли знову команда Януковича прийшла до влади. Уже тоді, за добрих часів, інфляція склала 14,2%. Але найбільше запамяталось встановлення квот на експорт зерна: гнило в зерносховищах, а продавати не дозволяли. Команда Януковича ніколи не дбала і про малий та середній бізнес, в основному вся увага була сконцентрована на підтримку крупного, мовляв, кошти потрібні на модернізацію виробництва. І що? Сьогодні, коли криза оголила проблеми, ми побачили, що майже всі великі підприємства у своєму розвитку залишились на рівні 80-90 років. Гроші ж перекочували в офшори. Наступне. Повернення ПДВ. Пригадайте, як Кабмін Януковича тоді поділив країну навпіл: «наші» і «ваші». Східним та південним регіонам повертали по 200% ПДВ, а центру і заходу вділили копійки. І ще. Пан Азаров, за його словами, вважає себе крупним економістом і спеціалістом в області податкової галузі. Питається, а де ж тоді хвалена податкова реформа, де закони, які б дозволяли розвиватись тому ж таки малому та середньому бізнесу, який у європейських державах складає 70 відсотків? Нема. Все звели до балачок і «купи-продай».
Леонід Данилович, заспокійся, Україні тебе не требаСьогодні частенько подає свій голос з певними «аналітичними» коментарями попередній президент Леонід Кучма. Інколи так і хочеться сказати: помовчали б ви. За десять років свого правління саме ви, Леоніде Даниловичу разом з Азаровим і йому подібними, зробили все, щоб розвалити економіку. Україна мала потужні державні підприємства, які за вашою згодою за безцінь перекочували в приватні руки, і через невміле управління більша частина з них були доведені до ручки. Або візьмемо сільське господарство. Тільки сьогодні стало зрозуміло, що є проблеми, що вирізають худобу, бо невигідно за нинішніми цінами продавати мясо, що молоко коштує гривню, що десятки тисяч землі облогує, а найкращі розхапали «свої» ж за безцінь чи хабарі? Де були всі роки? Дуже просто - розвалювали це сільське господарство, постійно реформуючи в якісь товариства. Тепер ще й пан президент з екранів телевізорів чи то з гумором, чи серйозно поговорює про можливе повернення у владу. Леоніде Даниловичу, заспокійтеся. Не треба Україні вас, все що могли, ви зробили. Принаймні десять років дежава втратила.
До Тимошенко ні ногоюНе варто сьогодні займатись критиканством і нинішньому главі держави Віктору Ющенко. Якщо в країні все погано, то за це треба подякувати, в першу чергу, йому. Протягом чотирьох з половиною років при владі тільки те й робив, що ділив всіх на «своїх» і «чужих». Якби це було в приватному житті, то нехай, але ж він втягнув у чвари все 46-мільйонне населення. Ми не тільки дізнались, хто у нього куми, але й вороги. Мали можливість поспостерігати, як він намагається того ж таки Жванію, колишнього свого соратника, виселити з країни. Але найгірше не в цьому. Замість того, аби організувати, обєднати політиків на вирішення серйозних, необхідних для життєдіяльності та розвитку економіки питаннях, Ющенко робив і робить все для того, щоб єдиний виконавчий орган - Кабінет Міністрів - не міг нормально функціонувати. Для цього навіть підключив губернаторів, яким заборонили зустрічатись з Прем’єром. Не віриться також, що він не доклав рук до того, що фракція «НУ-НС» розділилась на групки. З’явився такий собі ЄЦ, який не давав у Верховній Раді голосів за закони, чим поставив під сумнів дієздатність коаліції та неможливіть дійсно приймати необхідні документи. А постійне цькування Тимошенко Секретаріатом президента в особі Віктора Балоги? Будь-яке рішення Кабміну піддавались нищівній критиці і відповідно в багатьох випадках ішла відміна постанов Президентом. Якби у Ющенка були неприязні стосунки лише з Тимошенко, можна було б зрозуміти, але ж він недовго витримав і Януковича. Вже за кілька місяців прем’єрства Віктора Федоровича, у 2007 році, оголосив позачергові вибори у Верховну Раду.
Закликаючи народ голосувати за «Нашу Україну» і обіцяючи після голосувань створити демократичну коаліцію, після виборів робить дивний реверанс і пропонує вже широку з Партією регіонів. Країна не може зрозуміти, що хоче Президент.Одного дня “хаїть” “регіоналів”, наступного - роздає ордени, навіть таким колись клятим ворогам як Колесникову та Ківалову. І вже зовсім не зрозуміла сьогодні істерика з приводу переговорів БЮТ і Партії регіонів щодо створення широкої коаліції. Виявляється, в 2007 -му бажання Віктора Андрійовича було виправданим, бо він цього хотів, може навіть виступав ініціатором, нині – наганяє страху. Не залучили до «компашки»? Янукович же після невдалого розірвання майбутнього «шлюбу» ще раз підтвердив, що не може самостійно приймати рішення і брати на себе відповідальність. Свою втечу з переговорних процесів “регіонали” перетворили вже вкотре у виправдання: мовляв це не ми, це Тимошенко, вона нас підбила, це її ідеї щодо змін Конституції. Ей, мужики, ви де? І не соромно ховатися за тендітну жіночу спину? Скажіть, що хочете влади, але влади безмежної. Тому боїтесь, що щось не так зробите. А якщо серйозно, хто б що не казав, а таки до президентських виборів треба було внести зміни в Конституцію про чіткий розподіл повноважень глави держави і премєра. Інакше нинішня вакханалія може не закінчитися ніколи.
Задушити в біймах зарплатВзагалі щодо опозиційності Партії регіонів. Таке враження, що вона стала в опозицію до народу і чекає, коли він остаточно впаде і почне плазувати. Бо, чим інакше можна пояснити її небажання брати участь у голосуванні за закони (можна й свої подавати), які дозволяли б дещо змінювати ситуацію в економіці? Хоча, зрештою, вони взагалі не дуже прагнуть ходити на роботу. Сам голова партії пан Янукович признався каналу ІСТV, що рідко буває в парламентських стінах. «А ви там мене бачили?» - відповідь Віктора Федоровича на запитання щодо того, чому його депутати ходять у ВР, якщо нічого не роблять. Погодьтеся треба бути надзвичайно цинічними людьми, щоб отримувати по 35-40 тисяч гривень зарплати (податки населення) і абсолютно нічого не робити, або приходити в парламент лише відмітитись для «галочки». Це до речі, стосується й частини «Нашої України», і представленого в парламенті кількома партійцями «Єдиного центру» - вихідців із тої ж самої «Нашої України». Хоча стоп. Минулого четверга “регіонали” все-таки працювали в Раді. І, що головне, прийняли законопроект про збільшення прожиткового мінімуму до 808 гривень з липня та 826 - з листопада, а також зарплати - з1 липня- 826 та з 1 листопада 868 гривень. Щедротно. Але ж чекайте, де ви справжні? Рік звинувачуєте Прем’єра в популізмі, мовляв, замість того, щоб інвестувати у виробництво, виплачує матерям новонароджених дітей допомогу, фінансує пільгові категорії населення, свого часу підняла зарплату, видає ту нещасну зболену мільйонами людей тисячу з ощадкнижок. Не час, кричите ви, треба скоротити соціальні видатки, це тільки накручує інфляцію (забуваючи сказати, що в кінці 2007 року, за їхньої каденції, вона складала уже 17%). А тепер, коли знаєте, що грошей в країні реально немає, заставляєте той же уряд невідомо з яких джерел знайти 37 мільярдів на зарплату. “Благородство” ваше зрозуміле - не заставили Тимошенко скоротити соціальні виплати, вирішили “задушити” шляхом збільшення видатків на ті ж соціальні виплати. Гра надто жорстока і брудна. Ситі “овечки” шляхом обману “ягнят” переслідують лише одну ціль - знову повернутись до влади і вкотре поповнити свої капітали.
Арсеній, виручайСьогодні також дуже часто лунає: Україні потрібна свіжа й молода кров. До речі, саме на цьому акцентує свою увагу екс-голова парламенту Арсеній Яценюк, якому щойно виповнилося 35. Він чітко заявив: балотуватимуся у президенти. Нема питань. Вперед. Але ж не варто забувати, що за цією «кровю» вистроїлися в шеренгу старі і надто відомі обличчя з не дуже гарною репутацією. Чого лише вартий пан Фірташ - засновник «РосУкрЕнерго», якого Юлія Тимошенко посунула з газового ринку? Ми також добре знаємо, що підтримує нашого «юнця», а швидше роблять на нього ставку Віктор Андрійович Ющенко, колишній і нинішній зяті Кучми, сам Леонід Данилович неодноразово заявляв про свої симпатії до Арсенія Петровича. Нині простежується підтримка Яценюка ще й партійцями групи ЄЦ, частина з яких на свої зборах уже заявила, що ставку робитимуть на нього, а потім, не виключено, свій електорат на заході України у другому турі “передадуть” Віктору Януковичу. Але суть не в них, справа у самому Яценюку.
Щоб на щось претендувати, потрібно показати, що ти вмієш.З огляду на те, яким він був головою парламенту, можна зробити лише один висновок - допускати до серйозних справ ще зарано. Амбіцій багато, справ нуль. Якби Арсеній Петрович мав хороші організаторські здібності, Верховна Рада, очолювана ним, працювала б. Принаймні це доказав Литвин. А так вісім місяців простою: зарплату забрали, країну законами не потішили. І нині він участі в голосуваннях не бере, все на каналі Інтер роздає коментарі. До роботи, хлопче. Нехай вибачать мене за фамільярність. Маю право. Плачу податки, можу й запитати у слуг народу, що вони зробили, аби життя в моїй країні стало кращим. Галина ФЕДОРЕНКО, головний редактор газети "Відомості.UA"
