На дозвільній системі заробляє вся чиновницька братія
Щоб оформити документи на земельну ділянку, треба викласти щонайменше п’ять тисяч гривеньЗемельний кодекс України гарантує, що кожен її громадянин має право один раз у житті безплатно отримати земельну ділянку. Ключове у цій фразі слово «безплатно». Добитися виконання норми основного закону від місцевих органів влади (а саме вони розпоряджаються землею) — практично неможливо. Але якщо раптом вам пощастило, і рішення про виділення, вам земельної ділянки прийнято, сподіватися на те, що вона дістанеться безплатно і швидко — марно. Тут постаралися законодавці, які виписали дуже складну та довготривалу процедуру відведення та виділення земельних ділянок для будівництва. Для того, щоб отримати державний акт на землю вам по декілька разів доведеться відвідати чиновницькі кабінети різних рівнів та оформити силу-силенну різноманітних паперів. І за кожний з них — платити. Спростити не можна. Ускладнити — Наша сільська рада виготовила проект детального планування на 200 земельних ділянок, — розповів «Відомостям» Гіркополонківський сільський голова Олександр Перванчук. — Для цього ми брали висновки в територіальних органах виконавчої влади з питань земельних ресурсів, містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини, екологічної та санітарно-епідеміологічної служб. Проект сільській раді обійшовся у 50 тисяч гривень. Але люди, яким ми, згідно з Конституцією, виділяємо ці ділянки, знову змушені ходити по тих самих кабінетах і повторно брати висновки, які вже є. До того ж процедура така, що робити це потрібно двічі. Тому за документацію кожному громадянину треба заплатити ще як мінімум 5 тисяч гривень. Та що це за процедура, при згадці про яку у людей, що займалися оформленням земельних ділянок, мандраж по шкірі проходить? Судіть самі. Для початку треба звернутися до сільської чи міської ради з заявою про погодження місця розташування земельної ділянки. Після прийняття відповідного рішення сесією погодити місце розташування у відповідних службах, які були уже перелічені вище. Погодження платні. Потім треба знову звернутися до сільської ради із заявою про затвердження погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Після одержання відповідного рішення особа звертається до проектної організації за виготовленням проекту відведення земельної ділянки. При цьому повторно треба збирати погодження. Після виготовлення проекту потрібно втретє звернутися до сільської ради з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність. Далі — до проектної організації — для виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку (ця послуга також платна) та реєстрація цього акту у державному земельному кадастрі — знову ж таки за гроші. Після реєстрації державного акту треба знову звернутися з заявою до виконкому сільської ради про надання дозволу на будівництво житлового будинку. Отримавши його, виготовляєте проект забудови (при цьому ще раз обійшовши ті самі структури, аби вони вам дозволили будувати) і лише тоді можна приступити до будівництва. Все це неподобство було прийняте нашими депутатами у жовтні минулого року і стало чинним із початком нинішнього (раніше для набуття у власність земельної ділянки треба було «пройти» 2 сесії, відповідно, і грошей та часу затрачалось менше). Своєрідний підхід до спрощення дозвільних процедур, чи не так? Про «золоті» лопати, історичні черепки і українську законність Ще один момент, на якому окремо хотілося б наголосити, — плата за висновки державним структурам. Приміром, висновок санстанції коштує 240 гривень, екологів — 170, земельні ресурси беруть чисто символічні 30 гривень, управління архітектури за свої послуги грошей не бере (до речі, чи не тому ці структури так дешево коштують, що свої повноваження із виготовлення документації передали приватним фірмам, а там ціни — ого-го). Найдорожчими виявилися у нас археологи: до 2009 року за їх висновки треба було платити понад 600 гривень, зараз — майже 1200. Що ж, запитаєте, роблять археологи, що так «деруть» гроші? Якось особисто довелося за цим спостерігати: приїхали на ділянку два хлопці в кирзових чоботах з лопатами, вирили ямку метр на метр і виписали папір: мовляв, історичних цінностей не знайдено. За що, питається, платити 1200 гривень? Один знайомий сказав, що ще пощастило, що вони нічого не знайшли. На його ж ділянці виявили якийсь черепок. То висновок не дали доти, доки не перерили 10 соток на глибину 2 метри і чоловік не заплатив за це кревні 10 тисяч гривень! Цікаво, у них що, бензин із діамантовим пилом, лопати золоті, чи, може. зарплата президентська? Питання, як формується вартість послуг державних структур, які причетні до видачі дозвільної документації на земельні ділянки і будівництво, зацікавило і депутатів Волинської обласної ради. На запити її голови керівники територіальних галузевих управлінь відповіли приблизно таке: ціни формуються згідно з затвердженими коефіцієнтами. Іншими словами — все законно! Як то мовиться, назвіть прізвище того, хто пише ці закони. Скажу чесно, всіх не знаю. Але що стосується наших «дорогих» археологів, то левова частина тексту Закону «Про охорону культурної і архітектурної спадщини» належить нашому земляку — палкому комуністу Святославу Пхиденку. І ще одне про законність. Правомірність формування ціни державної археологічної служби на Волині перевіряли працівники територіального відділення Антимонопольного комітету України. За словами його голови Віктора Гупала, знайдено численні порушення. Всі матеріали справи знаходяться у Києві. Адже справа ця — державного рівня. Та й депутати обласної ради збираються «штурмувати» столицю, аби там переглянули деякі закони і спростили процедуру відведення та виділення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків. Питання збираються винести на сесію у липні.
