Вибори: Партія регіонів зайняла ключові позиції по Україні, «Свобода» прорвалася на Заході

Головний підсумок минулих місцевих виборів — ґрунтовне перефарбування політичної карти країни. Партія регіонів — уже не партія тільки південного сходу. Вона, судячи з підсумків виборів по партійних списках в облради, набрала більше від усіх голосів і в майже всіх областях центру країни (виключення — Вінницька й Сумська область, де гарний показник одержали маловідомі партії, ведені мерами облцентрів). А «місцева» влада регіоналів поширилася аж до границь УРСР 1939 року — по ріці Збруч. А по ту сторону річки також відбуваються глобальні політичні зрушення. Там на зміну помірним «помаранчевим» націоналістам приходять націоналісти чистого розливу або місцеві лідери типу Балоги в Закарпатті. До чого це все призведе і як буде вживатися Україна Януковича з Україною Тягнибока — поки питання.

Партія регіонів — переможець виборів

Навіть при окремих дуже великих провалах (програш у боротьбі за пост мера Запоріжжя й скандальна боротьба за мерство в Харкові між Кернесом і Аваковим) Партія регіонів — явний переможець виборів. За даними загальнонаціонального екзит-полу компанії GFK‚ по партійних списках в облради вона набрала 36,2%. Це дуже гарний результат для того, щоб набрати більшість у місцевих органах влади по південному сходу й центру країни, але занадто малий, щоб владу можна було б обвинуватити в глобальних фальсифікаціях.

Успіх регіоналів тим більше дивний, що із часу приходу до влади вони не зробили жодного яскравого популістського кроку — навпаки, піднімали ціни на газ і закручували гайки по лінії податкової. А якщо й підвищували зарплати — то по мінімуму. Немає видимих проривів і на ниві боротьби з корупцією. Крім того, дуже невдало склалися для ПР зовнішні обставини — неврожай через посуху, що накрутив ціни на продукти, і стагнація світової економіки, що не дала очікуваного росту експорту. В актив регіоналам можна записати стабілізацію політичної ситуації, дружбу з Росією, реанімацію Євро-2012 і фонтанування різними проектами реформ по модернізації країни. Очевидно, народ усе ще готовий видавати партії влади кредит довіри. Але до парламентських виборів 2012 року він напевно розсмокчеться (якщо не буде якихось очевидних здійснень).

«Прийшла команда реальних справ», — пояснює по-своєму секрет успіху губернатор Кіровоградської області Сергій Ларін — мабуть, головний герой цих виборів серед регіоналів. Споконвіку бютівська область у центрі країни раптом видала для ПР показники краще, ніж у ряді східних і південних регіонів — більше 40% за даними екзит-полу (і це без сумнівних ігор у клони «Батьківщини»). А з урахуванням того, що кандидати Ларіна перемогли ще й у більшості мажоритарних округів, губернатор може всерйоз розраховувати на формування більшості в облраді тільки на основі ПР. Добре, з погляду Регіонів, виступила й Дніпропетровська область, ведена губернатором Олександром Вілкулом, якому вдалося досить уміло «розрулити» складну ситуацію з виборами мерів Дніпропетровська (ним залишився Іван Куліченко) і Кривого Рогу (їм став батько Вілкула).

«Батьківщина» стала аутсайдером

Як би не хвалили себе регіонали, все-таки потрібно бути дуже бездарною опозицією, щоб не скористатися підвищенням цін буквально на все. Саме такою опозицією й виявилася «Батьківщина», що програла майже скрізь (13% у цілому по країні, за даними екзит-полу). Правда, не можна скидати з рахунків той факт, що саме проти бютівців працювали всі передвиборні технології влади. Повна ганьба влади — це реєстрація в Київській і Львівській області клонів «Батьківщини», які закрили шлях на вибори в цих регіонах партії Тимошенко. Але навіть із урахуванням цього фактора головною винуватицею своєї поразки стала сама Юлія Тимошенко: хоча її попереджали (у тому числі оточення), що загравання з націоналістичним електоратом веде в ряди маргіналів, вона завзято продовжувала наголошувати на мало хвилюючих Центральну Україну темах української мови й оренди Чорноморського флоту. Так що одержала Тимошенко, що прагла — тобто втратила весь Центр і залишилася лише частково на Заході, який однаково ніколи її до кінця не прийме.

Є, щоправда, у лідера «Батьківщини» два промінці світла в темному царстві — Харків і Запоріжжя, але навряд чи їй варто радіти з цього приводу: тут мова йде про прорахунки губернаторів, які занадто понадіялися на авторитет Партії регіонів у цих містах, який, на їхню думку, міг витягнути наверх будь-яку кандидатуру. Виявилося, що не кожну.

«Свобода» Тягнибока «рулить» на Заході

Зростання показників «Свободи» передбачалося абсолютно всіма. Правда, мало хто міг передбачити, що в підсумку це може вилитися в 5% і четверте місце по країні (за даними екзит-полу), але головним все-таки для Олега Тягнибока є інше: його партія стала головним представником усієї Галичини (вона буде контролювати облради в Тернопільській, Івано-Франківській і Львівській областях). І якщо успіх Тягнибока у Львівській області можна пояснити проблемами «Батьківщини», то в Івано-Франківській області проблем у Тимошенко не було, але вона однаково програла. Секрет успіху «Свободи» у тому, що вона є найбільш послідовною із усіх опозиційних сил, які тупцювали на полі націоналістичного електорату (а там зібралася майже вся опозиція).

Такий перехід Західної України до Олега Тягнибока в експертному середовищі вважається вигідним для влади. Тягнибок, з його націоналістичними переконаннями, на відміну від «всеїдної» Тимошенко, не зможе вирости в загальноукраїнського лідера, а виходить, і не зможе скласти серйозну конкуренцію Януковичу й Партії регіонів. І це, напевно, дійсно так. Але «Свобода», якщо її депутати не будуть підкуплені ПР, цілком може ґрунтовно закріпитися на Західній Україні, ставши тут реальною владою. А звідси — один крок до організації потужного опору центральному уряду й росту сепаратистських настроїв на Галичині. І не виключено, що Янукович (а разом з ним і вся країна) ще матиме проблеми зі «зручним» Тягнибоком.

Комуністи збільшують електорат

Компартія в черговий раз посоромила провісників з націонал-демократичного табору: у той час як самі вони перемістилися в ряди маргіналів, бійці Петра Симоненка збільшили свій електорат. КПУ виявилася єдиною партією, яка виглядає органічно в рядах нинішньої влади. Її виборців не лякає «союз із олігархами із ПР», які насправді є роботодавцями прихильників КПУ. Більше того, для виборців Півдня й Сходу комуністи є найбільш послідовною частиною нинішньої влади: у той час як ПР намагається грати роль «партії всієї України», КПУ неухильно захищає гуманітарні цінності цих регіонів. Тому успіх Симоненка є дзеркальним відбиттям успіху Тягнибока: так само, як «Свобода» відбиває настрої ідеологізованої частини Заходу, КПУ відбиває настроі ідеологізованої частини Сходу й Півдня. І чим більше ПР буде тягти з виконанням своїх гуманітарних обіцянок (насамперед по правах російської мови), тим більше шансів у комуністів буде на нарощування свого показника.

Додаткові «прорегіонали» 

«Регіонали» — це не тільки Партія регіонів. Вірніше було б назвати так партії, для яких базовим є один регіон. Наприклад, «Єдиний центр» Віктора Балоги (з базою в Закарпатті) або «Фронт змін» Арсенія Яценюка. Маючи яскраво виражений «свій» регіон у вигляді Буковини, Арсеній зумів одержати й прийнятний результат (більше 6%, за даними екзит-полу) у цілому по країні. Правда, на Яценюка багато в чому зіграв факт кризи опозиції — розчарувавшись у Тимошенко з Ющенком і не бажаючи вибирати ні владу (Сергія Тігіпка, який примкнув до неї), ні радикального Тягнибока, частина «помаранчевого» електорату вибрала «хоча б таку опозицію». Але найяскравішим прикладом регіональної партії є «Совість України», яка одержала двох мерів — у Вінниці й Полтаві, а також показала гарний результат на виборах у Вінницьку облраду. По суті, вона є співтовариством регіональних еліт, які не хочуть підкорятися центру в Києві.

«Лузери» виборів

Мова, звичайно ж, про «Сильну Україну» Сергія Тігіпка (4,3% за даними екзит-полу, хоча розраховували на більш ніж 10%) і Народної партії Володимира Литвина (1,8%). Литвин уже давно позиціонував себе як «третю силу», але така сила може бути «третьою» тільки до того моменту, як приходить у владу. У Тігіпка були інші проблеми. По-перше, будучи в уряді одинаком, він одержував лише гулі начебто загальної критики Податкового кодексу, який на нього повісила «регіональна» більшість. Але другу й головну проблему віце-прем’єр собі створив сам — це проблема кадрів. З одного боку, як молодший партнер, він у багатьох містах поступався Партії регіонів у праві вести свого мера — а саме кандидати в мери на цих виборах ставали головними локомотивами для своїх партій. З іншого, у багатьох регіонах Тігіпко зробив ставку на досить непопулярних людей із грішми, які принесли «Сильній Україні» фінансове благополуччя (і можливість вести рекламу на широку ногу), але відібрали в неї довіру, якою партія користувалася з самого початку.

І для Тігіпка, і для Литвина поразка на місцевих виборах може мати значні наслідки. Приміром, Тігіпко це може спровокувати до переходу в опозицію (щоб зберегти свій рейтинг на критиці влади), або він може почати остаточно зливатися з Партією регіонів, розраховуючи у віддаленому майбутньому стати офіційним спадкоємцем Януковича.

Литвину ж, навпаки, потрібно триматися за місця в цій владі, тому що в майбутньому парламенті в його партії місця немає (вона не долає 3-відсотковий бар’єр). Уся його нинішня цінність для регіоналів — у двох десятках голосів у Раді. Тому навряд чи когось здивує, якщо в Мінтрансі й Держприкордонслужбі відбудуться кадрові зміни не на користь «литвинівців» — Володимиру Михайловичу зараз хоча б місце спікера зберегти...