Людська байдужість заохочує дітей до жебракування

Нині, на жаль, звичним стало, коли на вулицях, у кафе, автостанціях до людей підходять з протягнутою рукою замурзані дітлахи і в основному циганської національності. Зазвичай ми шкодуємо юних жебраків, даємо копійки у маленькі долоні, не відаючи, що дуже часто цих дітей змушують жебракувати... їхні ж батьки, котрі не хочуть працювати. Гроші співчутливих громадян здебільшого не йдуть дитині на користь — їх пропивають горе-батьки. Отакий ганебний «бізнес»... Так і цього разу було в одному із кафе на вул. Лесі Українки в Луцьку. В обідню пору вийшли з подругою перекусити і буквально за півгодини до нас підбігло по черзі п’ятеро маленьких дітлахів з проханням дати копійки.

Дивлячись у сумні й голодні очі першого хлопчика, на вигляд якому років 5-6, не могла відмовити, до того ж він не був схожий на дитя ромської національності. Хотіла запитати, як його звати, але хлопченя швиденько побігло далі. Чомусь його по-дорослому серйозний вираз обличчя до сих пір стоїть перед очима. Не знаю чому, але саме його стало шкода найбільше. Потім підходили інші вже явно циганські діти. «Дай капєйку», — з протягнутою рукою просила дівчинка, а потім тикнула пальцем в тарілку і додала: «Дай попробувати». Я відламала їй шматок бутерброда. За нею причимчикувала ще одна малявка, проте подруга вже розізлилася і попросила її йти далі. А потім і циганка з дитиною на руках пройшлася між столиками. Через кілька хвилин ми уже спостерігали за всією цією компанією на вулиці, правда, до них підійшли ще дві дорослі циганки, і дітлахи їм зсипали нажебрані копійки. А от хлопчика, який просив першим, не було з ними, і куди він зник, не вдалося помітити.

Як повідомив начальник відділення кримінальної міліції у справах дітей Луцького міськвідділу міліції Борис Пікун, протягом 8 місяців поточного року в обласному центрі було затримано за бродяжництво та жебракування 34 дитини, які направили у Рожищенський притулок для з’ясування причин бродяжництва та жебракування, вивчення їх умов проживання.

— Переважна більшість цих дітей з неблагополучних сімей, — розповідає Борис Іванович. — Хоча інколи діти залишають домівки і бродяжать, мотивуючи тим, що не знаходять порозуміння з батьками, вони вважають себе дорослими і переконані, що вимоги батьків до них є неправильними, безпідставними.

Міліціонер каже, що зазвичай у Луцьку жебракують приїжджі цигани і в основному із Ківерцівського району, були також із Закарпатської області. І займаються вони таким промислом не тому, що не мають засобів до існування, а з метою додаткового заробітку. Коли ж міліція проводить рейди і затримує таких «заробітчан», то протягом якогось періоду вони зникають з Луцька і вже промишляють в інших містах та селах. Однак, щоб порушити кримінальну справу проти такої горе-матері, яка втягує свою дитину у жебракування, треба зафіксувати три та більше фактів використання дитини з метою жебрацтва, а також опитати свідків, вилучити нажебрані гроші. Минулого року було порушено дві такі кримінальні справи — одна у Ковелі і одна в Луцьку.

— Суд за втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом засудив громадянку Шакірову, 88-го р.н., яка проживає у селі Небіжка Ківерцівського району, до 3-х років позбавлення волі з іспитовим терміном 2 роки, — продовжує Борис Пікун. — Однак 28 серпня вже цього року біля собору Всіх Святих землі Волинської був затриманий її син, 98-го р.н., який продовжував жебракувати. Неповнолітнього за направленням служби у справах дітей Луцької міськради доставили у притулок м. Рожище. Вже підготовлено подання у службу у справах дітей Ківерцівської райдержадміністрації про обстеження житлово-побутових умов неповнолітнього та щодо вирішення питання про позбавлення матері батьківських прав, а також направлено копії матеріалів на ім’я начальника Ківерцівського райвідділу про притягнення Шакірової А.А. до адміністративної відповідальності. Якщо буде встановлений факт того, що неповнолітнього мати використовувала для заняття жебрацтвом, кримінальну справу знову порушать, а іспитовий термін замінять, і служба у справах дітей у суді зможе позбавити її батьківських прав. Виявлено факти жебракування інших дітей, але оскільки вони є одиничними, тому матеріали направляємо у відповідні органи щодо притягнення батьків до адміністративної відповідальності.

Борис Іванович каже, що вражає байдужість наших людей, які воліють краще дати дитині кілька копійок, ніж з’ясовувати причини її жебракування. Таким чином ми лише заохочуємо малолітніх до такого роду промислу. Ніхто з громадян не телефонує у міліцію, щоб повідомити про факти жебракування на вулиці, а самій міліції з таким явищем боротися важко.

— У нас люди дуже жорстокі, — пояснює міліціонер, — вони інколи краще ставляться до тварин, ніж до дітей. Був випадок, коли з малолітнього хлопчика старші просто насміхалися, споюючи його пивом і про те, що дитина ночує по підвалах, міліцію не повідомили. Наші люди займають позицію: моя хата скраю, нічого не знаю.

Його думку підтримує начальник служби у справах дітей департаменту молодіжної політики та спорту Луцької міської ради Федір Шульган.

— В першу чергу прохання до людей: якщо бачите, що дитина голодна, то дайте їй шматок хліба, а не гроші, — закликає Федір Пилипович. — Відразу стане зрозуміло, чому вона тут жебракує — чи від голоду, чи від того, що хоче заробити. Найбільше таких жебраків з’являється на великі свята біля церков, але рейд в такий час ми зазвичай не проводимо, бо люди специфічно на це реагують і засуджують нас, коли забираємо дітей. В той же час звертаю увагу вірян і священнослужителів, щоб хоч іноді поспілкувалися з цими дітьми, з’ясували, що їх привело сюди, чому вони тут стоять з протягнутою рукою. Це така сама соціальна робота і відповідальність громади, в тому числі і релігійної общини, за людей, які поруч. На жаль, я за 15-літню практику ніколи не бачив жодного священика, який би спілкувався із тими дітьми, що сидять під церквою, поцікавився: що тебе, дитино, сюди привело? Думаю, що саме така робота була б конкретною і ефективною. Наших же працівників, як і міліціонерів, такі жебраки знають в лице і якщо десь помітять, то відразу навтьоки.

Людмила ШИШКО