Фотохудожник Сергій Бондарук: Щоб фотографія розмовляла — випустіть її із сімейного альбому

Як відомо, заповітна мрія справжнього митця — пробудити в людях добро і почуття краси, побачити невидиме у реальному світі, віднайти щось цікаве у звичному середовищі. Але зупиняти мить і милуватися нею підвладно не всім, а лише тим людям, чиєю рукою водить дух мистецтва. До таких належить луцький фотохудожник Сергій Бондарук, виставка світлин якого була схвалена фотосалонами 14 країн світу.

Насправді потрібно бути художником не так за професією, як за покликанням, а ще головніше — за бажанням, аби відтворити на фото прекрасні та хвилюючі миті, передати глядачам позитивний настрій, якого, на жаль, так бракує у сучасному житті.

У творчий доробок Сергія Бондарука увійшли фотокартини багатьох жанрів. Цікаві кадри він шукав на просторі більше 20 тисяч кілометрів — від Галапагоських островів до Камбоджі. Шукав і таки знайшов завдяки допитливості, уважності до людей і природи, котра їх оточує. Відзнаки міжнародних фотосалонів — додаткове свідчення цьому. У знімках Сергій Бондарук відкриває себе навстіж.

— Фотографія для мене — це не ремесло чи захоплення, це стиль і філософія життя, — вважає він. — Коли починаєш займатися фотографією, то весь світ навколо тебе змінюється на краще. Стають цікавішими люди, події, котрі доводиться бачити чи переживати. Виникає бажання та необхідність у спілкуванні з глядачами, однодумцями, критиками. Цей стиль життя вимагає від людини бути активним та настирливим у своїх бажаннях і планах, оскільки цікаві сюжети практично ніколи не приходять самі, їх треба шукати як в просторі, так і в часі.

За цим принципом і живе Сергій Бондарук, який у минулому працював на освітянській ниві, а нині є головою правління ВАТ «Гнідавський цукровий завод». Як же йому вдається поєднувати риси вимогливого, ініціативного керівника з таким романтичним захопленням?

— Кожна людина має мрії та уподобання. Чи це керівник, чи ремісник. Фотографія — це можливість створити собі у простий спосіб позитивний настрій, котрий неодмінно знадобиться в професійній діяльності. Адже якщо людина з поганим настроєм береться фотографувати, то годі чекати від цього хорошого результату. Це мова образу, і якщо він не мовчить, він —живий. Та для того, щоб фотографія мала змогу розмовляти — випустіть її із сімейного альбому чи закомірок комп’ютерних папок на суд широкого глядача — і ви отримаєте значно більше, ніж віддаєте…

Під час подорожей світом приємні та неповторні враження на фотохудожника справили всі побачені краї, але найцікавішою залишається Україна, тому що це та земля, яка ніколи не перестає дивувати митця.

— І природа Батьківщини, і мої односельці просто унікальні своєю колоритністю, непередбачуваністю, безмежною (хоча й інколи прихованою) добротою. Я прихильник України! — зізнається фотограф.

Хто ж з українських фотохудожників є для Сергія Бондарука взірцем для наслідування, чия творчість справді варта уваги і від кого можна перейняти досвід у царині фотографії?

— Я — людина, котра з обережністю ставиться до авторитетів. Більше ціную сукупний досвід, надбаний людством, аніж внесений окремими його індивідами. Це стосується як мистецтва, так і соціальних надбань. Переймаю досвід у друзів, відвідую різноманітні майстер-класи у Львові, Києві. Є членом Львівського осередку Національної спілки фотохудожників України, Рівненського фотоклубу «Простір фото».

Сергій Бондарук охоче дав пораду тим людям, котрі прагнуть розвитку у мистецтві фотографії:

— Будьте впевнені у собі та цілеспрямовані. Пам’ятайте, що на життя годі нарікати, ним потрібно насолоджуватися!