Де заховано ГМО?

«Без ГМО». Цей напис ми сьогодні часто помічаємо на етикетках різних продуктів. Іноді доходить до абсурду — маркують туалетний папір, сірники, сіль, де в принципі неможливий вміст генетично модифікованих організмів.

Скажи дурню Богу молитися, він і голову розіб’є Як бачимо, маркують усе підряд. Вина цьому — законодавство України. Відповідно до закону «Про безпечність та якість харчових продуктів», усі продукти харчування та тютюнові вироби повинні мати мітки «Без ГМО» чи «З ГМО».

— Закон прописали, та не прописали яких саме продуктів він стосується, — ділиться Ольга Крижанівська, завідувач науково-дослідного відділу експертизи Української лабораторії якості і безпеки продукції АПК Національного університету біоресурсів і природокористування України. — До нас привозять на дослідження багато об’єктів, які ніяк не можуть містити ГМО. Все тому, що без цієї перевірки продукцію не хочуть брати в торгову мережу.

Пані Крижанівська повідала, що трансгенними можуть бути лише ті продукти, в складі яких є рослинні білки. Якщо вони відсутні, то й ГМО там немає. Наприклад, як у м’ясі, яйцях, оцті, соняшниковій олії, воді.

Українські вчені твердять: найбільше на ринку модифікованої сої та кукурудзи. Відповідно, за логікою, ГМО потрібно шукати у продуктах, які з них виготовляють. Найчастіше це м’ясні напівфабрикати (серед них лідирують пельмені), ковбасні вироби, шоколад. Ольга Крижанівська додає, що у більшості соєвих продуктів кількість ГМО становить гранично допустиму норму — менше 0,9%. Відтак, це не є порушенням законодавства. Але ж соя, з якої виготовили ці харчі, містить значно більшу кількість ГМО. Цікаво, яким чином вона з’явилася в Україні, якщо ввезення, вирощування та обіг генетично модифікованої сировини в нас заборонений?

Відверту позначку «З ГМО» на наших продуктах не знайти. Позаяк до державного реєстру генетично модифікованих рослин не внесено жодного виду. Отож, і обіг ГМО в нас заборонений. Про це розповів начальник Всеукраїнського державного науково-виробничого центру стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів Михайло Семенович.

Виникає запитання: чи можемо ми довіряти наклейці «Без ГМО»?

— Цей напис не дає гарантії, бо ми виявляємо генетично модифіковані організми й у тих продуктах, де на етикетці вказують про їх відсутність, — резонує начальник Укрметртестстандарту.

Погоджується з цим твердженням й Ольга Крижанівська. За її словами, що роблять виробники, тим більше в нашій країні, сказати важко. Невідомо, чи вони поставлять правдиве маркування, чи не поставлять зовсім, чи вигадають щось своє.

— В Україні закон зобов’язує маркувати «Без ГМО», і це в мене викликає криву посмішку, — ділиться заступник директора лабораторії детекції ГМО та біобезпеки Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Сергій Шульга. — Ви знаєте як утворюється ГМО? В продукт вставляються конструкції гена іншого організму. І таких конструкцій, наприклад, у сої не менше 30. Якщо ви бачите надпис «Без ГМО» — це означає, що виробники мали б перевірити цей продукт на наявність усіх 30 конструкцій. Я думаю, що у нас люди закривають одне око, потім друге й ліплять ці наклейки. Чи такий страшний чорт, як його малюють? Питання безпеки ГМО для здоров’я людини все ще не досліджене. Одні вчені твердять, що безпечно. Інші переконують у протилежному.

Старший науковий співробітник відділу молекулярно-діагностичних досліджень Української лабораторії якості та безпеки продукції АПК Катерина Ситник прирівнює виведення генетично модифікованих рослин до звичайної селекції.

— Наприклад, маємо якийсь хороший сорт яблуні і його хочуть вирощувати в холодній місцевості. Традиційний селекціонер бере з області з холоднішим кліматом якусь «дичку», що еволюційно пристосувалась до холоду, і схрещує її з хорошою яблунею, — зазначає вона. — Заперечень нема, ніхто цього не боїться. Що робить генний інженер? Він просто з тієї дички може «вирізати» ген, що відповідає за холодостійкість, і вставити його в сорт, який хоче модифікувати. Відмінність одна — за традиційною селекцією береться повний генотип сорту та дички, і селекціонер протягом 10-20 років виводить стійке до умов клімату дерево. А генний інженер робить це набагато швидше й охайніше.

— Коли ви на відпочинку їсте продукти, не притаманні вашому регіону, наприклад, молюсків, ви ж не боїтеся, що гени, які містить ця їжа, вбудуються у вашу ДНК, — додає пані Ситник. — Чому ви не боїтеся? Бо знаєте, що всі молекули, з яких складаються продукти, розщеплюються в шлунково-кишковому тракті. Отож, різниці нема: чи ви їсте молюска, чи помідор із геном молюска.

Дослідниця не виключає й можливих ризиків. Наприклад, порушення природних зв’язків. З’ївши певну модифіковану рослину, можуть вимерти комахи. Тоді птахам, які харчувалися цими комахами, не буде що їсти. За її словами, ці обставини потрібно відстежувати в кожному конкретному випадку, і науковці над цим працюють.

— Такий ризик є екологічним. Та якщо ви заливаєте водосховище чи повертаєте русло річки — це таке екологічне порушення, яке ГМО й не снилося. Однак це роблять, — ділиться Катерина Ситник та додає: — Конкретних даних по впливу ГМО на здоров’я людини нема, це все загальні слова. Хімія, яку додають в наші харчі, приносить значно більше шкоди, ніж та конструкція, яку обережно вставлять. Ніхто ж не транспортуватиме ген, який дійсно шкідливий.

Про більшу шкоду для людини хімічних добавок — пестицидів, барвників, важких металів — розповідає начальник Укрметртестстандарту пан Семенович. Він зазначає, що, крім наявності ГМО, є ще багато показників якості й безпечності харчових продуктів, на яких потрібно було б зосередити більше уваги. Оскільки документ, який регулює медико-біологічні вимоги, застарів (ще з 1989 року).

Попри це він відстоює думку, що ГМО — це шкідливо. Прихильникам трансгенних продуктів пропонує провести реаліті-шоу: в реальному часі годувати щурів генетично модифікованою їжею і спостерігати, як вони себе поводитимуть. Час робити вибір Хто б що не говорив, вчені завжди готові піти на компроміс. Одні — відмовитись від ГМО, якщо остаточно буде доведено їх шкідливість, інші — підтримати їх використання в разі доведеної безпечності. Україні ж, як аграрній державі, час активізуватися у цьому питанні, дослідити ситуацію з впливом ГМО. Той чи інший вибір у майбутньому може стати нашим козирем.

— Користуючись виключно «дідівськими методами», наша продукція не буде конкурентно-спроможною, — заявляє Катерина Ситник. — Зрозумійте, ГМО — це не панацея, а інструмент, за допомогою якого можна вирішувати багато завдань. Державною політикою повинно бути не введення ГМО як норми, а використання біотехнологій в агропромисловому секторі.

В Укрметртестстандарті переконані, що Україні краще бути державою, вільною від ГМО. До речі, на розгляді у ВР зареєстровано два законопроекти: «Про проголошення території України вільною від генетично модифікованих організмів» та «Про заборону використання в Україні генетично модифікованих організмів».

Ольга УРИНА