Білоруські патріоти змушені втікати з країни через політичні репресії

Білорусь називають модернізованим Радянським Союзом: продукти недорогі, житлом забезпечують, соціальні стандарти піднімають, про благоустрій дбають, одним словом — ідилія. Та майже весь світ знає, що це — на показ, а насправді за завісою демократії та турботи про народ приховуються політичні репресії проти інакомислячих, тобто тих людей, які не підтримують режим бацьки Лукашенка. І таких, виявляється, немало — майже половина населення країни. Тільки активістів, які відкрито заявляють про свою позицію, — справді небагато. Один із них — член громадської організації «Молода Білорусь» Андрій Кузьмінський — змушений був утікати з Батьківщини. Незабаром хлопець поїде у Польщу просити політичного притулку, а поки він у Луцьку транзитом, то розповів пресі, якими методами не гребують спецслужби у боротьбі з опозицією і чого вони домагаються.

Історія Андрія повертає нас у сталінсько-єжовську епоху всемогутності Комітету держбезпеки. Його запросили ніби на звичайну розмову, яка вилилася у побиття, погрози, шантаж. Співробітники КДБ хотіли завербувати Кузьмінського, оскільки він наближений до керівництва «Молодої Білорусі». Звісно, добровільно хлопець не погодився стати зрадником. Але коли загроза нависла над його нареченою, змушений був підписати заяву про співпрацю з КДБ. Від нього вимагали одного — втілити в життя розроблену схему диверсії: на майбутньому з’їзді організації мали переобирати голову, Кузьмінський мав реальні шанси зайняти цю посаду. Коли б він очолив «Молоду Білорусь», то мусив би розпустити її.

Андрій не став чекати такого розвитку подій і виїхав з Білорусі через російський кордон. У Луцьку він проїздом, можна сказати, в гостях у «Національного Альянсу». Просити притулку в Україні не буде, бо боїться, що нинішня влада видасть його білоруським органам. Незабаром вирушить у Польщу, де з 2006 року діє програма, яка приймає білоруських студентів-біженців.

— Достовірну інформацію про тиск, про насильство в країні можна знайти тільки в Інтернеті, — розповідає Андрій. — Та Лукашенко видав декрет, щоб сайти, які не зареєстровані в Білорусі, тобто непідконтрольні владі, були заблоковані. У Кримінальному кодексі Білорусі є стаття про образу президента. Тобто кожного можуть посадити за «криве слово» на адресу бацьки.

Є ще один законодавчий момент, який повністю обмежує діяльність громадських організацій — їх просто не реєструють. Наприклад, молодіжний громадсько-політичний рух «Молодий фронт» (попередник «Молодої Білорусі») виник ще 1993 року, але досі ця організація не зареєстрована в Білорусі. Починаючи з 2000 року, «Молодий фронт» п’ять разів намагався отримати реєстрацію у Міністерстві юстиції Білорусі, але постійно отримував відмову. Влада навмисне не реєструє організацію, щоб мати важелі тиску на молодих активістів із допомогою антиконституційної статті 193-1 Карного кодексу РБ — «діяльність незареєстрованої Міністерством юстиції організації». Після президентської кампанії 2006 року проти кількох лідерів руху порушили кримінальні справи саме за цією статтею. Тодішній керівник «Молодого фронту» Дмитро Дашкевич був засуджений до півтора року колонії загального режиму.

Попри те, що білоруські опозиціонери фактично поза законом, вони не є бездіяльними. Молоді патріоти шукають шляхи об’єднання, бо мають спільну мету — зберегти мову, традиції, автентичність країни, яку вони люблять. Вони зрозуміли, що заради національних інтересів треба чимось жертвувати, приміром, набитим животом, посадою. Молодіжний рух Білорусі активізувався, оскільки на 2011 рік заплановані президентські вибори, на яких вони хочуть провести у владу єдиного кандидата від опозиції Олександра Мілінкевича.

Ярина КИСЕЛЬОВА