Мама-героїня, окрім 17 дітей, має вже 16 онуків

У селі Рованці, що під Луцьком, родину Снітків знає кожен, тож знайти потрібний дім не виявилось проблемою. Чим заслужили таку славу? Повірте — є чим. У цій сім’ї народилося сімнадцять дітей

Наталя Миколаївна зустріла мене на подвір’ї. Якраз із паші повернулася корівка, двоє найменших — Діана і Назар — допомагали мамі завести її у хлів. Часу на посиденьки у господині багато не було, бо після обіду вирушала на поле полоти буряки. Але все ж вділила півгодини допитливій кореспондентці. Дім у Снітків невеликий — дивуюся, як усі тут поміщаються. Двір квітне вазонами у ящиках і горщиках, до невисокої огорожі притулились два дитячі роверці. Господиня нітилася, мовляв, яка з мене героїня, адже діти — не задля звання, а для щастя.

— Коли виходила заміж у 20 років, звісно, не думала, що матиму таку велику родину. Але діти — від Бога, тож скільки Господь дав, стільки й є, — просто пояснює Наталя Миколаївна. Цьогоріч вона святкуватиме ювілей — 50-ліття. Я уявила, скільки подарунків і запашних букетів отримає мама у свій день народження!

— Я родом із Казахстану. А чоловік із Маневицького району, служив у нашому містечку. Познайомились, закохались, одружились — як у всіх, — розповідає свою історію пані Наталя. — П’ять років ми жили в Казахстані, а потім чоловікові батьки купили нам дім у Рованцях, от і переїхали сюди в 1984-му. Правда, будинок поділений на дві половини, в іншій частині поселився брат чоловіка. А ми свою з часом трохи добудували, тепер маємо три кімнати, прихожу і кухню.

Клопотів Наталі Миколаївні вистачає, хоча п’ятеро старших уже покинули батьківський дім — створили власні сім’ї, живуть окремо.

— Маємо п’ятьох школярів, а це, самі знаєте, які розтрати — на форму, на зошити, на канцелярське приладдя, на ремонт класів. У нашому селі дев’ятирічна школа, то цьогоріч донька — випускниця. Сьогодні заробила законний відгул — останній дзвоник, пішла з подругами в парк гуляти, а решта — на полі.

Навіть страшно подумати, скільки ж це треба стояти біля плити, аби нагодувати таку чималу сімейку. Та й продуктів не настачишся.

— Та ні, — відказує господиня. — Мені пощастило, бо маю дванадцять дівчат і тільки п’ять хлопців, а дівчата багато не їдять (сміється). Продукти «власного виробництва» — тримаємо корову, свиней, курей, а ще 2 гектари поля обробляємо, тож картопля, морква, цибуля — все своє. А от місця, звісно, малувато, на хлопців і дівчат не ділимо, для спання пристосований навіть зал, а у спальнях — двоярусні ліжка. Чи вистачає грошей? Моя мінімальна пенсія з доплатами на дітей складає до 2 тисяч гривень. Плюс чоловікові заробітки — він водій. Поки вистачає, нікого не обділяємо. Взагалі не розумію тих жінок, які, виносивши і народивши здорове маля, викидають його у смітник чи навіть просто відмовляються. Кажуть, не зможуть прогодувати. Це точно не причина! Якщо Бог дав дитину, значить, і виростити її допоможе.

На свій вік і на свій материнський досвід Наталя Снітко, чесно кажучи, не виглядає. Напевно, тому, що виховання дітей її зовсім не обтяжує, а навпаки — наповнює життя сенсом.

— П’ятнадцятеро з’являлися на світ з інтервалом у півтора року, потім Діанка народилася через 5 літ, а останній, Назарчик, ще через три. З усіма справлялася сама, напевно, виховувати дітей — то було моє покликання. З дитинства гляділа своїх сестер, бо була найстаршою, тож коли йшла заміж, то можу похвалитися, що все вміла — і спеленати, і таблетки підібрати, і гірчичники поставити. Якби не було такого досвіду, то з власними було б важко. А в Казахстані трохи працювала в дитсадку, хоч за освітою секретар-машиніст, тож і педагогічні навички вже були.

Окрім того, що Наталя Снітко — матір-героїня (звання отримала чотири роки тому), вона ще й така сама бабуся.

— Не можна сказати, що діти беруть з мене приклад, але самі не проти великих сімей. Уже маємо 16 онуків. У найстаршого Сергія, якому цього року буде 30 років, вже п’ятеро діток. Якось ми всі разом зібралися — брати, сестри, зяті, невістки — і зробили колективне фото. Ось висить у прихожій. Але знімок уже треба поновлювати, бо тоді було тільки десять онуків.

Насамкінець запитала, що Снітки-батьки робитимуть, коли всі діти виростуть і розлетяться по світах, адже станеться це неминуче.

— Не знаю, — щиро відповідає мама за покликанням. — Надіюсь, хоч Назар із нами залишиться, він як найменший має догледіти батьків.

Ярина КИСЕЛЬОВА