Без диплома. Історії талановитих самоучок

Стати студентом – мрія більшості випускників українських шкіл. Тим часом добитися успіху можна й без заповітних дипломів

«Феррарі»? І це в людини без вищої освіти!» – зловтішаються в Інтернеті, коментуючи автомобіль Сергія Григоровича. Мільйонер Григорович (його статок оцінили в $32,8 млн.), директор компанії GSC Game World, творець комп'ютерних ігор «Сталкер» і «Козаки», вважає роки, проведені за партою, даремно витраченим часом і однією з десяти найбільших помилок у своєму житті.

Як стверджує статистика, бажаючих одержати диплом в Україні з кожним роком усе більше. Втім, на думку співробітників рекрутингових агентств, сертифікати про альтернативну освіту – курси або тренінги, а також досвід роботи й гострий розум цінуються на ринку праці не менше диплома престижного вузу.

Коли начальник дурень

Зі столичного КПІ його вигнали через рік – він так і не став інженером-радіоелектронщиком. Не вийшло з нього й економіста – цього разу він сам кинув Міжнародний науково-технічний університет. «У своїй компанії я єдиний, у кого немає вищої освіти. У мене працюють хлопці й із трьома дипломами, хоча на роботу вони потрапили завдяки професіоналізму, а не «корінцям». Ми з колегами жартуємо, що приказка «начальник – дурень» – це про мене», – сміється Сергій Григорович.

Будучи школярем, він мріяв про диплом. Потім зміркував, що набагато важливіше креативність і вміння працювати. «Я практично не читаю книг. Коли потрібно зрозуміти, як знімати кіно, шукаю успішного режисера й запитую. Коли прагну виграти чемпіонат по кільцевих мотоперегонах, наймаю вчителя, – пояснює Сергій. - Подивіться на Януковича. Хіба він надто освічений? Ні. Зате гарний організатор. От і я – ні в чому доладно не розбираюся, але вмію знайти на ринку діамант, залучити його до роботи й одержати результат».

Фахівці, що займаються добором кадрів, погоджуються: за талант роботодавці готові платити, навіть коли він не підтверджений документом про вищу освіту. «Якщо в Союзі без диплома складно було навіть думати про кар'єру, тепер усі набагато демократичніші, – визнає Наталя Бровченко, Нr-директор порталу rabota.ua. - Зате нині середньостатистичний здобувач – це людина з кількома дипломами про закінчення курсів або про проходження стажування».

Точкове навчання 

Василина Воловчик – власниця невеликої клінінгової компанії Clean Day, у неї п'ять співробітників. Василина закінчила ПТУ з дипломом секретаря-стенографіста, поступила у вуз, але на третьому курсі кинула – через роботу бракувало часу на навчання. Проте відсутність диплома Воловчик не засмучує – залізним аргументом на її користь завжди була трудова з безліччю записів. Василина встигнула попрацювати й у великій косметичній компанії, і в комітетах Верховної Ради – секретарем і розроблювачем програмного забезпечення. Відкрити свій бізнес, за її словами, надумала, прочитавши книгу по тайм-менеджменту й закінчивши курси особистісного росту. В Clean Day Воловчик і секретар, і бухгалтер, і менеджер по продажах, і маркетолог, і контент-менеджер сайту. «Нічого не знаю досконально, але з усім справляюся – я допитлива й спостережлива, – говорить Василина. - Можливо, коли-небудь піду вчитися – уже разом зі своїми дітьми».

Крупні роботодавці сходяться в думці: для сучасного працівника точкова освіта і вузька спеціалізація важливіші від диплома. У цьому переконаний і Григорій Павлоцький, партнер компанії Deloitte, що надає аудиторські й консалтингові послуги. Він вчився сім років в Україні й за кордоном. Найкориснішою для нинішньої роботи виявилася магістратура в США. Павлоцький вважає, що професіоналові не варто надовго кидати роботу заради навчання – досвід у гарній компанії може дати набагато більше. «Зате відправитися на двох-тритижневі курси, відчувши необхідність у якихось спеціальних знаннях, – дуже ефективно», – відзначає він.

У рай по сертифікату

Андрій Гайдут, директор компанії OK Internet, хоч і магістр міжнародного бізнесу, однак на роботу готовий брати й менш освічених. «Але тільки працьовитих і талановитих, – підкреслює він. - Інтернет-маркетингу в нас не вчать, тому вимагати профільний «корінець» було б дурістю».

Про те, яку антирекламу може зробити український диплом тому, хто шукає роботу, знає й 46-літній Олесь Петик – помічник одного з народних депутатів і колишній працівник київської мерії: «Була в мене здобувачка, яка заявила, що вуз зіпсував їй життя – над цим дипломом усі сміються». На свої п'ять дипломів Олесь не скаржиться. Питання, хто він за освітою, для нього одне із найскладніших. «Звичайно відповідаю: я філософ. Хоча закінчував і фінансовий факультет, і відділення державного управління, і юридичний», – зізнається вічний студент. А із приводу того, чи допомагають дипломи в роботі, говорить: «Працювати я припинив в 90-му, коли вибрався із шахти. Те, чим я займаюся з тих пір, називається службою. До речі, якщо одні говорять, що робота допомагала їм вчитися, то мені філософський погляд допомагав працювати в шахті».

Бізнес-тренер і викладач Дніпропетровської фінакадемії Світлана Шмельова переконана, що диплом – дотепер пропуск у рай, але сьогодні до нього повинні додаватися сертифікати й досвід. Викладач вважає, що українська система освіти давно потребує реформи – її слід зробити багатоступеневою. «Не всім потрібна магістратура, багатьом досить одержати ступінь бакалавра, а кому й зовсім провчитися рік-два», – говорить Шмельова.

Ідеї без диплома 

У Володимира Білоконя немає художньої освіти, але це не заважає електрикові-механікові за освітою створювати скульптури. Автор композиції із двома закоханими ліхтарями, що сидять на крамничці на київському Майдані, без сорому зізнається: він не знає, що таке ступінь магістра. «Коли розвалився Союз, викладач повідомив: усе, хлопці, країна стала меншою, а з нею й паровозів зменшилося, стільки фахівців Україні не знадобиться. Так що як електрик я став не потрібний», – згадує Білоконь. Він одержав петеушний диплом, попрацював на будівництві й раптом вирішив стати скульптором, випадково потрапивши в одну майстерню.

Відсутність диплома заважала йому не раз – галеристи, з якими він намагався співробітничати, просили підтвердити освіту документами. «Мені іноді бракує знань – малювати я не вмію зовсім. Без математики важко, адже коли я крою лекало майбутніх робіт, потрібні точні розрахунки. Але це поправне – навколо мене люди, здатні виручити й навчити. Із хвилини на хвилину прийде дівчинка, яка допоможе розмалювати фігуру капусти для київського пологового будинку №1, інші допоможуть із лекалами, треті – з бухгалтерським обліком», – посміхається Володимир.

Його промова була однією з кращих на недавній конференції ідей у Києві – TED. На подібних зборах, що давно проходять у світі, колись виступали Білл Гейтс, Альберт Гор, Стив Джобс, Боно. Тут головне не «корінець», а ідеї й цікавий життєвий досвід, яким доповідачі діляться зі слухачами. Всеволод Дьомкін, програміст, викладач КПІ й засновник українського «теда», підтверджує: коли креативщиків відбирали на конференцію, освіта – останнє, чим цікавилися організатори. «Сам я жодного разу не пошкодував, що одержав диплом. Але в момент вступу не розумів, навіщо це роблю». У Дьомкіна чимало знайомих, що кинули вуз. Приміром, є один товариш-самоучка, що досяг успіхів у зломі комп'ютерних програм. За цей талант іноземна кампанія запросила хакера розробляти захист їх програмного забезпечення. А незабаром він поїхав за кордон читати лекції. «Чому не закінчив? Йому було нудно за партою, як і Біллу Гейтсу, – вважає Дьомкін. - Багато моїх студентів кидали вуз після бакалаврату, і я не думаю, що вони помилилися». Владислав певен, що освіта – це не університет, а середовище й спілкування: «У Києві працюють курси альтернативної освіти, які вчать усьому. Попит на неформальну освіту сьогодні величезний. Як і його цінність».

Про місце академічної освіти в Україні говорить і те, що за Законом « Про вибори президента» кандидат на вищий пост у державі повинен бути громадянином старше 35 років, проживати в країні не менше десяти останніх років і володіти державною мовою. На обов'язковість освіти для нього немає навіть натяку.

Євгенія Даниленко