З України витісняють українську мову

Сьогодні уже можна з впевненістю сказати: Янукович у своїй передвиборчій програмі, коли обіцяв реформи в освіті, не збрехав — вони таки розпочались. Та чи на користь самій освіті? Адже почались ці реформи, які проводить міністр Дмитро Табачник, перш за все, наступом на українську мову та історію. Коли підручники з останньої переписати ще не встигли, то з мовою не церемоняться. Українську почали інтенсивно витісняти з України. Якщо так піде і далі, то у кращому разі вона перетвориться у регіональну мову західної її частини.

Скажете, занадто різко? А от і ні.

Так, сьогодні не йдеться про те, щоб російській мові надати статус державної. Але тільки через те, що для цього потрібно голоси 300 депутатів для внесення змін до Конституції.

Тому пан Табачник пішов більш витонченим шляхом: він почав поетапне витіснення української мови з окремих сфер життя. Зокрема із середньої школи. Адже за шляхетною тезою про право громадян України навчати дітей російською мовою стоїть привід русифікації. Вдумайтесь у фразу: «Не можна насильно позбавляти громадян країни, у випадку з Україною — переважну більшість громадян, права здобувати освіту на рідній мові». Під рідною тут розуміється саме російська мова. Важко повірити у те, що історик Дмитро Табачник «забув», що Україна вже переживала таку саму освітянську реформу під час хрущовської «відлиги». Наслідком «свободи вибору» стало те, що в 60-ті роки в обласних центрах і в Києві українські школи становили 28%, а російські — 72%, в інших містах — відповідно 16% і 84%.

Та міністра освіти України історичний досвід не зупиняє, і він свої слова тут же перетворив у відповідні накази. Так, внесено зміни до умов прийому до вищих навчальних закладів України у 2010 році, згідно з якими тепер надано право особам, які не атестовані з української мови та літератури, складати вступний екзамен з тієї мови, оцінки з якої виставлені в атестаті. Про це йдеться в наказі Міністерства освіти та науки №243 від 26 березня 2010 року. Іншими словами, атестація з української мови у середній школі тепер необов’язкова. Якщо є необов’язковою атестація, логічно, що необов’язковим буде і її вивчення. І запевнення пана Табачника, що навчання рідною мовою не звільняє учнів від знання української, нічого не варті. Адже абсолютно всі тверезомислячі люди свідомі того, що на сході і півдні України українську у школі вчили лише заради того, аби мати майбутнє у цій державі: вступити до вузу, де викладання проводилось виключно українською, або влаштуватися на престижну роботу (діловодство також велося виключно українською) і таке інше.

Зробивши вивчення української у школі чисто формальним, міністр Табачник пішов далі: випускникам вищої школи також тепер не обов’язково знати українську: він скасував державний іспит з української мови для бакалаврів і цим самим усунув її з наукової сфери.

Екзамену з української мови (за професійним спрямуванням) було надано статусу державного екс-міністром освіти Іваном Вакарчуком. Це підвищувало рівень підготовки з української мови та мотивацію студентів до її вивчення на професійному рівні.

У мотивувальній частині наказу Табачника про скасування державного іспиту з української мови говориться про «оптимізацію фінансових витрат навчальних закладів».

Про які затрати йдеться — незрозуміло.

Як незрозуміло і те, чому за місяць перебування на посаді міністр так палко став на захист російської мови — нею і так вільно володіють 100% українців. Натомість чітко простежується інша мета — заблокувати можливість українській молоді повноцінно вивчати українську мову.

І ця проблема далеко не надумана. Для прикладу — поїдьте в Англію, Німеччину, Францію — і спробуйте там вступити до університету, не знаючи державної мови. Таке на думку нікому не спаде. А от міністр Табачник хоче такий алгоритм втілити на теренах України. Адже коли вишам у рамках їх автономій дозволять обирати мову навчання, то більш ніж переконана, що студентам Харківської юридичної академії, Донецького університету тощо предмети викладатимуть російською. А значить, ми отримаємо покоління фахівців, яке розумітиме українську мову (зауважте, поки єдину державну) лише на побутовому рівні. До чого це призведе? До повного знищення національної самоідентифікації.

— Ми занадто пасивні, — переконаний письменник, дисидент Євген Сверстюк. — Таких табачників є безліч. Тільки найбільш розв’язний, найбільш одіозний Дмитро Табачник. І його розпорядження повинні мати належну відпорність у суспільстві. Вони мають роздражнити, збудити активність у народі. Ми не можемо сприймати серйозно розпорядження чиновника. Ми навіть робили опір розпорядженням кремлівських чиновників, хоча це пахло переслідуванням КДБ. Я думаю, що Табачник є цінним експонатом, щоб побачити, що то таке «ніщо» у пенсне і з науковими титулами. Від нас залежить як ми до цього поставимось. У даному разі на нього працює несвідомість та інертність, які спостерігаються у нашому суспільстві.

— Я думаю, що треба доброго супротиву, щоб розбити бажання невігласів створити в Україні державу без мови, без культури, без самовизначення, без гідності і гордості, — каже народна артистка України Галина Кажан. — Адже хто нас поважатиме, як ми самі себе не поважаємо? Ліна Костенко це передбачила. Вона писала: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку у них відбирають мову». Оце почався процес відбирання. Але ситуацію мусимо тримати у своїх руках. І в першу чергу слово має сказати інтелігенція.