Комунальне господарство передають у приватні руки

Парламент підводить під це законодавчу базу

Верховна Рада ухвалила за основу законопроект про оренду та концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання. Його внесено «регіоналами» Володимиром Рибаком та Олександром Поповим.

Відповідно до проекту закону, в оренду та концесію можуть передаватися об’єкти централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, які перебувають у комунальній власності.

Наміри нібито і хороші — залучити інвестиції під модернізацію вітчизняних тепло- і водомереж. Але відомо, куди вистелена дорога із благими намірами… Тим паче у наших реаліях.

За прикладами далеко ходити не треба. У 2004 році в Луцьку щось подібне було створено: закрите акціонерне товариство «Волинський шовковий комбінат», Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Трейд» та державне комунальне підприємство «Луцьктепло» стали засновниками ТзОВ «Енергетична компанія Луцьктеплоенерго». Вкладом ДКП «Луцьктепло» до статутного фонду товариства став майновий комплекс «Котельня 4-го теплового району» по вул. Карбишева вартістю 6973200 гривень. Решта засновників гарантували закупівлю модернізованого енергоощадного обладнання. Але «гарантії» так і залишилися на папері. Когенераційна установка, яку демонстрували пресі, мотивуючи необхідність передачі у приватні руки найбільшої і найновішої луцької котельні, виявилася купою металобрухту. Потім влада у Луцьку змінилася, котельню захотіли повернути знову у комунальну власність — не змогли. На фоні протистояння тисячі мешканців Луцька лишились без гарячої води… Сьогодні з приватною компанією знову проблеми, хоча вона уже перереєструвалася на ТзОВ «Східно-Європейська енергетична компанія».

За даними головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Волинської ОДА, на кінець січня «найгірші розрахунки за спожитий природний газ, як у попередньому опалювальному періоді, так і у новому — у ТзОВ «Східно-Європейська енергетична компанія». За попередній опалювальний період рівень розрахунків становив 30%, за новий — 13,2%. Борг цього товариства за газ, використаний у попередньому і теперішньому опалювальних сезонах, становить 37,6 мільйона гривень, або 40% усього боргу області». А якщо «Газ України» таки виконає свою погрозу і не дасть газу для цієї компанії? Можна тільки поспівчувати половині Луцька.

Тепер же передача у концесію об’єктів комунальної сфери закріплюється на рівні закону. І хоча там обумовлюється, що рішення приймає виключно орган місцевого самоврядування, втіха від цього слабка. Адже у наведеному вище прикладі рішення також приймали на сесії міської ради.

Директор комунального підприємства «Луцькводоканал» Іван Корчук вважає, що сьогодні говорити про передачу об’єктів водопостачання у концесію — рано.

— Законом передбачено, що ті, хто це робитиме, повинні вкласти у мережі якісь гроші. Провести реконструкцію об’єктів водозабезпечення чи водовідведення. Інвестор потім захоче покрити ці витрати, а зробити це можна лише за рахунок економії електроенергії або тарифу. Іншого джерела покриття у комунальному господарстві немає. Сьогодні піти на велику ціну тарифу на водопостачання при нашій тотальній бідності ще рано.

Для прикладу, Луцькводоканал обслуговує 307 кілометрів водогонів. Половина із них ветхі та аварійні й потребують заміни. Кілометр — 20 тисяч гривень, якщо роботи проводити своїми силами. Якщо ж підрядним способом — то всі 50-60 тисяч. На реконструкцію очисних споруд треба 100 мільйонів гривень.

Якщо інвестор вкладе такі гроші, то куб холодної води у Луцьку точно не вартуватиме 4 гривні 20 копійок. Хоча, з іншої сторони, тариф затверджуватиметься лише органом місцевого самоврядування.

— Приватна структура так само повинна проходити процедуру його погодження і затвердження, — розповів директор Луцькводоканалу. — Проте якщо комунальному підприємству рентабельність обмежують до 1%, то приватному навряд чи вдасться. Може спрацювати і пункт про покриття з бюджету різниці між фактичним тарифом і собівартістю. Приватники судитимуться з міськими радами і вибиватимуть ці кошти.

Отож, як бачимо, у разі створення концесії платити все ж доведеться більше. Або кожному домогосподарству окремо, або бюджету громади.

Разом з тим Іван Корчук допустив, що об’єкти водопостачання і водовідведення у невеликих населених пунктах, можливо, і доцільно передавати у концесію.

— Думаю, що концесія та оренда піде швидше у районних центрах. З того досвіду, що маю, знаю, що насосні станції, які працюють у районних центрах нашої області, в технічному стані дуже слабенькі. Сільські, селищні ради мають мізерні бюджети і самостійно вкладати гроші у їх реконструкцію не можуть. Населення за воду платить набагато більше, ніж лучани. Тому і буде стимул, щоб шукати інвестора, який би модернізував систему і за рахунок уже існуючого тарифу покривав свої витрати.

До речі, в Україні уже є приклади створення концесій на базі водоканалів — у східних областях. Але цікава деталь — взяли їх іноземні підприємства. Литовські та латвійські фірми. А росіяни взагалі вирішили навести порядок у «Луганськводі». Судячи із відгуків на інтернет-форумах, сьогодні жителі Луганська мають найвищий в Україні тариф на воду, а підприємство-інвестор є одним із найбільших боржників за електроенергію.

Про те, що концесія — справа складна, говорить і світовий досвід. Але, якщо приклад Європи — тільки позитивний, то в Аргентині трапилася катастрофа. Водопровід Буенос-Айреса був відданий у концесію міжнародної компанії «Енрон». Вона підвищила тарифи, зірвала гарний фінансовий куш, перевела всі гроші у швейцарський банк і — збанкрутувала! До болі знайома ситуація, чи не так? Зірвати куш — і накивати п’ятами!