На Старий Новий рік ворожать, щедрують, роблять збитки
Сьогодні свято Старого Нового року, або Василя, так само люблять, як і Новий рік. У деяких сім’ях його відзначають навіть більш гучно, оскільки до 7 січня віруючі люди дотримуються посту, а отже, не можуть погуляти від душі 31 грудня. Про те, чим особливий цей празник, як його святкували наші предки-волиняни, ведемо мову з почесним краєзнавцем України Олександрою Кондратович.
Як ворожили
Як виявилося, Старий Новий рік відомий своїми святочними ворожіннями та містерією. Дівчата цього вечора (з 13-го на 14-е) споконвіку ворожили, щоб дізнатися про своє майбутнє, побачити судженого.
— Кожна дівчина виготовляла кілька воскових свічечок і мисочок, прикріплювала їх і пускала на воду у дерев’яних ночвах, — розповідає Олександра Павлівна. — Колотила ту воду пальцем і дивилася, чи зійдуться мисочки, які символізували її і судженого. Таке гадання починалося вже від Різдва. Потім кожна з дівчат зливала воду в свою посудину, а ввечері 13-го бігла й виливала її на перехресті, вигукуючи: «Гов! Де мій голосок, там мій женишок!». Затамувавши подих, усі слухали. Десь скрипнула хвірточка або загавкав собака — у тій стороні живе суджений.
Або інше гадання. Накладала дівка дрова у печі, запалювала і, коли розгоряться, казала: «Дай, Боже, знати, з ким у шлюбі стати!» — і вискакувала надвір дивитись, у який бік іде дим.
Ще один варіант: брала відра — те, що у хаті, й те, що біля колодязя, — та замикала їх на замок, а ключ ховала до кишені, а потім, як лягала спати, клала під подушку. От хто присниться, відімкне того замка, той буде чоловіком.
Або дівчина їла щось солоне, наприклад, огірки. Пити хотілось, але не пила, лягала спати і під ліжко ставила мисочку, на яку клала соломинку — кладочку. Як уночі присниться, що хтось її перевів через кладку, значить, то буде її чоловік. Але перед сном також приказувала: «Покажи, Боже, за кого я піду заміж, хто переведе через кладку».
Було, що воду, з якою ворожили, виливали під грушу і намагалися її потрусити, примовляючи: «Трушу грушу, всіх хлопців за собою рушу». Це було своєрідне заклинання мати женихів. А якщо парубок угледів, що його дівчина збирається йти трусити грушу, то намагався не дозволити їй це зробити: мовляв, я у тебе є, тож більше ніяких хлопців.
Тепер дуже поширене ворожіння на балабушках, — продовжує краєзнавець. — Кожна дівчина пекла свою, а на Щедрий вечір збиралися всі разом і до хати заводили пса, якого перед цим увесь день не кормили. Чию першу з’їв — та першою вийде заміж, якщо поваляв — недобрий знак, життя не вдасться. А бувало, хлопці дізнаються, у якій хаті дівки збираються гадати, і нагодують того собаку, що він на ті балабушки і не подивиться.
Вечеря цього дня вважалася щедрою. Крім багатьох наїдків, ставили також кутю. Коли сідали за стіл, то батько ніби ховався за тарілками зі стравами та питав: «А чи мене видно вам, дітки, за хлібом, варениками?». Ті відповідали: «Ні». — «То дай, Боже, щоб цілий рік так було».
Щедрували і робили збитки
— На Василя хлопці бешкетували, — розповідає про звичаї Олександра Кондратович. — Могли зняти хвіртку, підперти двері, дрова розібрати і стежку викласти, й усе їм прощалося. Також цього дня ходили ряджені. Був циган, чорт, козак, смерть. Теж бешкетували і щедрували. Десь Меланку водили, яка робила все навпаки: замість того, щоб замести сміття, по всій хаті розкидала і так далі. Співали щедрівки до господаря, господині, сина, доньки, віншували. До самого ранку майже ніхто не спав, усі веселилися. Могли щедрувати до Водохреща, але, як правило, робили це 13–14 січня. А от звичаю посівати цього дня не було.
В деяких селах на Старий Новий рік водили коня, який був символом родючості. Співали пісні, обходили з конем кожен куток, примовляючи: «На перше вугло — раз, щоб було все якраз, на друге вугло — два, щоб засіки повні зерна, на третє вугло — три, щоб здорові всі були, на четверте — штири, щоб сто літ жили». Потім дійство відбувалося так, що ніби кінь втомився, сім днів не їв і не пив, зголоднів. Коли віншування закінчувалося, поводир коня звертався до господаря: «Цілий вечір щедрував, у мене кінь мало не пропав, не вводьте у збитки, дайте до калитки!» — і наставляв калитку. Якщо діти щедрували, то їм давали у деяких селах щедрушки — такі спеціальні пиріжки. Бо хліб, особливо на Поліссі, був дуже дорогим. Я питала у щедрувальників, що їм давали. Кажуть, як хтось дасть тобі шматок білого хліба, то це була така радість! А якщо гроші — ще більша. «Нас було дванадцятеро, а за цілий вечір нащедрували сім грошув (польські гроші), то думали, як їх поділити між 12 щедрувальниками», — передає почуте краєзнавець.
А ще дозволялося на Новий рік красти коней. Здебільшого міг украсти кум у кума, небіж у дядька, тобто у родичів. І от іде чоловік до хліва, а коня немає, і міркує, де він. На снігу сліди видно. Йде шукати, і починається своєрідна торгівля, все закінчується могоричем, і господар забирає коня.
Після Василя до Водохреща святими вважалися вечори, проте й вдень не дуже добре бралися до роботи. Головне — жінки не пряли та не ткали.