Іван Мартинюк вирощує огірки у відкритому ґрунті до морозів
Колишній агроном і голова колгоспу з Горохівщини Іван Мартинюк живе у Губині Локачинського району. Він — чи не єдиний на Волині, хто восени у відкритому ґрунті вирощує рекордні врожаї огірків, що плодоносять до морозів. Особливо не нахвалиться польським сортом «Янусь», який і врожайний, і невибагливий, стійкий до хвороб та коливань температури.
У мого співрозмовника все вдається і росте, як сам каже, по-науковому, бо має добрий досвід господарника і любить експериментувати. Він свого часу вирощував дині і кавуни, хоч вони теплолюбні й примхливі для нашого клімату. Тоді, декілька літ тому, на волинські баштани приїжджали дивитись такі ж, як і він, залюблені у землю, щоб собі досвід перейняти. Сіяв і садив багато різних культур, останні ж десять років вирощує ягоди — малину, полуницю, суницю, смородину, аґрус, а ще — фундук, продає саджанці і розсаду, бо, каже, це вигідно і не дуже затратно. А польський «Янусь» прижився зовсім випадково. Так вийшло, що якраз влітку звільнилося майже півгектара площі біля хати. Щоб земля не пустувала, вирішив для експерименту посіяти огірки, насіння яких купив у Любліні.
— Було це 6 липня. Самозапильне гібридне насіння сіяв двома рядками з шириною міжряддя 1,35 метра, — розповідає Іван Олександрович. — Навесні у ґрунт, який планував використати під саджанці, вніс трохи нітроамофоски, але це добриво люблять і огірки. Земля у Губині переважно суглинки, і вони якраз підійшли для овочів, бо добре затримали вологу в цьогорічне спекотне літо — якби росли на піску, то погоріли б. За п’ять днів огірки зійшли. Чому так швидко? Бо влітку в усіх рослин пришвидшується цикл розвитку, вони ростуть інтенсивніше, ніж навесні, через подовжений світловий день. Отож, уже 30 серпня мав перші зеленці — один в один, мов намальовані — у цей період лише раз рослини скропив сироваткою. На дорідний урожай ішли дивитись сусіди: вони не вірили, що з моєї затії щось вийде. За тиждень огірків уродило близько тонни, а з цієї площі планую зібрати не менше п’яти. Із збутом проблем не маю, мої огірки беруть у різноманітні торгові заклади, бо ж не привізні чи тепличні, а свої, волинські, й притому — з поля. Тому на наступний рік хочу розширити площі. Продаю свою продукцію на багатьох ринках області, а найбільш до вподоби — володимирський, бо критий і місця не бракує — маю постійних клієнтів.
Щодо агротехнології, то господарник схвально відгукується про використання сидератів — олійної редьки, гірчиці, а особливо — озимого жита, яке вважає санітаром ґрунту, бо вбиває всілякі шкідливі бактерії. Його сіє під зиму, а навесні приорює у фазі виходу в трубку, орієнтовно на початку травня.
Іван Олександрович часто їздить у Польщу — там співпрацює з представниками інших країн — англійцями, голландцями, італійцями. Через їхні представництва купує кращі європейські сорти ягід і випробовує їх на волинських землях. Приміром, ожину, порічки і аґрус йому привозять з Англії, суниці — з Італії, «англійської» малини має з п’ять сортів. Ягідники — це ще одне його захоплення.