Чому Петлюра у травні 1919 року без опору віддав Луцьк полякам

«Катастрофа під Луцьком, де польські війська захопили величезні склади військового майна, поставила під сумнів саму можливість активних дій на обох фронтах без шансів здобути десь військове спорядження й свіжі підкріплення» (Станіслав Кульчицький, історик).

Як тільки Німеччина та її союзники зазнали поразки у Першій світовій війні, Радянська Росія починає війну з відновленою Українською Народною Республікою. Користуючись слабкістю української армії, а також відсутністю дисципліни у війську УНР, більшовицькі війська швидко захоплюють Лівобережну Україну і стрімко наступають на захід. Уже на початку лютого 1919 року Червона Армія увійшла до Києва. До травня 1919 року війська УНР залишили Корець, Шепетівку, Острог.

У цей же час, намагаючись відновити Річ Посполиту в кордонах 1772 року, польська армія розпочала наступ на українські землі з заходу. В ході запеклих боїв у січні 1919 року поляки захопили Ковель і Володимир-Волинський. 3–8 березня на Волині пройшов наступ польських військ, яким вдалося захопити деякі райони. Але незважаючи на окремі перемоги ворога, українські частини до середини травня 1919-го продовжували утримувати фронт, прикриваючи Луцьк і Рівне.

Таким чином, у травні 1919 року зі сходу на Волинь наступали більшовицькі війська, з заходу — польська армія.

Загальний наступ польської армії було призначено на 14 травня 1919 року. З армії генерала Юзефа Галлера була виділена ударна група генерала Йозефа Карніцького (близько п’яти тисяч багнетів і шабель, 19 гармат), яка разом із частинами генерала Едварда Ридз-Смігли повинна була ударити на Луцьк і відкинути армію УНР. На 150-кілометровому Холмському фронті в травні 1919 року в українських частинах реально налічувалося не більше восьми тисяч багнетів.

14 травня частини польської армії розгромили фронт Волинської групи армії УНР і несподівано увійшли у тил армії УНР і Галицької армії. Поява польської армії біля стін Луцька викликала тотальну паніку як Луцького гарнізону, так і штабу фронту. Учасник тих подій Василь Прохода у публікації «Бої сірожупанників» згадував, що командир 1-го Сірого полку полковник Петро Ганжа вимагав від командира 1-ї Сірої дивізії отамана Віктора Абази надати дозвіл на евакуацію господарських частин і боєприпасів із Луцька до Дубна. Але командувач Холмського фронту наказний отаман Олександр Осецький категорично заборонив це робити і вимагав триматись на фронті до останньої можливості.

Проте сталося так, що фактично командування українських військ у Луцьку відмовилося від оборони міста. 16 травня 1919 року після короткої сутички майже без бою до Луцька з боку Красного вступили передові частини польських військ. Під час сутички загинуло 19 польських вояків: два сержанти, п’ять капралів і 12 стрільців.

За наказом отамана Осецького українські війська здалися у полон (лише у Луцьку в полон здалося близько тисячі солдатів і більше 100 офіцерів армії УНР, серед них — чотири генерали, штаби Холмської групи та Сірого корпусу).

Поляки захопили великі запаси військового майна.

Українські військові підрозділи, дислоковані в Луцьку та його околицях, були роззброєні й інтерновані в табори. Також у полоні опинився особовий склад Головної шкільної управи (установи, яка керувала українською військовою освітою) та військово-навчальних закладів УНР (Чугуївська та Київська піші, київські гарматна й інженерна та інструкторська старшинська школи).

Заслуговує уваги твердження польського лікаря Адама Войнича у нарисі «Луцьк на Волині». Він зазначав, що мешканці міста радісно вітали польських вояків як визволителів — хлібом і сіллю. Якщо врахувати, що приблизно 80% населення Луцька складали євреї, можна цілком зрозуміти їхню радість. Незадовго перед цим відбулися жахливі єврейські погроми у Житомирі, Проскурові й інших містах, до яких були причетні петлюрівські отамани.

Чому ж так сталося, що армія УНР майже без бою віддала Луцьк полякам?

Можна припустити таке. Голова Директорії УНР Симон Петлюра розумів, що надалі українська армія не зможе битися на два фронти і треба визначатися, на чий бік пристати. Петлюра вважав, що союз із Польщею більше відповідає інтересам УНР, ніж альянс із Радянською Росією. Якби поляки не захопили 16 травня Луцьк, то це незабаром зробили би більшовики, які активно впроваджували в цей час свою криваву владу на українській землі.

До речі, вже 24 травня червоні захопили Рівне. Альтернатива на той час була така: величезні запаси військового майна на луцьких складах дістануться або полякам, або більшовикам. І, ймовірно, українське керівництво вирішило це питання на користь Польщі. Як зазначає історик-краєзнавець Михайло Киричук, Головний отаман української армії Симон Петлюра ще з січня 1919 року проводив таємні переговори з поляками.

За переказами сучасників, у Луцьку відбулася перша зустріч Петлюри з комендантом Війська Польського Юзефом Пілсудським. Можливо, вже тоді були якісь домовленості з поляками, де розглядалося територіальне питання, яке через рік уже виразно визначилось у статтях Варшавського договору 1920 року, за яким Волинь (до ріки Стир) і Галичина відходили до Польщі?

Таким чином, можливо, здача Луцька була не катастрофою, а продуманим кроком керівництва УНР?