У Луцьку зустріли добровольців, що повернулись із зони АТО

Теплі обійми рідних і друзів, щирі усмішки, слова подяки, квіти… Так стрічали у Луцьку бійців третього запасного батальйону Добровольчого українського корпусу «Правого сектору». 29 вересня додому повернулися добровольці, що допомагали українським військовим боронити аеропорт у Донецьку.

Неймовірні емоції переповнювали кожного. Особливо трепетною була зустріч бійця Дмитра Корецького з дружиною Антоніною. Сміх і сльози, міцні обійми, поцілунки — Тоня все не могла натішитися, що чоловік повернувся додому живим і здоровим.

— Для мене ця зустріч стала сюрпризом, бо Дмитро казав, що повернеться аж через два тижні. А мої рідні вирішили підлаштувати все. Ми йшли із сестрою по проспекту Волі й зупинилися біля університету (саме тут зустрічали хлопців. — Ред.) начебто для того, щоб провести добровольців на Схід. Але я серцем відчувала, що щось не так, — розповідає дружина бійця.

Сам Дмитро 15 днів перебував у Донецькому аеропорту. Розказує, що обстріл позиції практично не припинявся, рухатися доводилось під постійними залпами «Градів». Бійці Добровольчого українського корпусу здійснювали там розвідку та зачистку, виконували різну брудну роботу, тоді як солдати і члени спецпідрозділів власне тримали оборону летовища.

— Холод, страх, бажання вижити — все, що відчуваєш там, — каже Дмитро. — Було й бажання підстрелити якогось сепаратиста, а ще краще — зловити його живим. Там в усіх виробилася холоднокровність, тож страху стріляти не було.

Втім, стріляти бійцям доводилось із власних мисливських карабінів. Як розповів командир батальйону Віталій Ковальчук, його хлопці воюють фактично як партизанський загін, який держава не озброювала. Щоправда, як повідав, самостійних вилазок бійці не роблять, а усі дії координують на місцевому рівні з командирами 93-ї та 40-ї, 79-ї бригад української армії. З його слів, серед волинян, які служать у його батальйоні, ще не було ні поранених, ні вбитих. Цим він завдячує хорошому вишколу бійців на базі перед поїздкою в зону АТО.