Вокаліст луцького гурту «Фіолет»: «Східні слухачі спраглі української музики»

Луцький «Фіолет» увійшов у топ найперспективніших молодих гуртів України. Ще б пак, адже за три роки діяльності команди на її рахунку понад 200 концертів, перемога на рок-фестивалі, непроплачені ротації на радіостанціях, призові місця в білоруському національному хіт-параді, кілька записаних альбомів, три відеокліпи та численна армія відданих шанувальників у різних куточках країни. У розмові з «Відомостями» музиканти розповіли про свій перший концертний тур Україною, запис платівки й інші здобутки минулого року, а також поділились оптимістичними планами на майбутнє.

З теплою посмішкою вокаліст «Фіолету» Сергій Мартинюк пригадує, як у 2009 році зароджувався гурт. Починали, як і більшість, із пісень для себе. Але, коли дебютували на клубному фестивалі «Форпост», а згодом виклали в Інтернет кілька пісень, записаних на репетиціях, стало зрозуміло, що такому гурту, як «Фіолет», — бути. І понеслось. Сьогодні «Фіолет», як жартує барабанщик гурту, — дружня «швейцарська» сім’я.

— Останні два роки граємо в постійному складі, — розповідає вокаліст Сергій Мартинюк. — Це барабанщик Валентин Миронюк, бас-гітарист Андрій Олексюк, гітарист Микола Тимощук, клавішник Петро Свіст. Група «Фіолет» — це музична сім’я, а не просто тусовка людей, яких об’єднують спільні музичні інтереси.

Гурт уже відсвяткував свій третій день народження. Як для команди, яка не має за собою «широкої спини» чи «дядька» у великому шоу-бізнесі, за цей час зроблено чимало. Самі ж музиканти підсумовують, що передусім виросли в музичному плані.

— Змінилось усе. Від формату, який спочатку мав бути а-ля «Бумбокс», — ділиться бас-гітарист Андрій Олексюк. — Музика теж надзвичайно змінилась. Якщо навіть узяти старі пісні, то зараз вони вже звучать із іншим поданням, із іншого ракурсу. Емоції та задум, звісно, лишилися тими ж, але підхід до музики змінився, ми ростемо і в очах наших шанувальників, і у власних. Хотілося б, щоб так було і надалі.

Погоджується з цим і фронтмен, додаючи, що нині 60% матеріалу — це вже альтернативна музика. З цього приводу він неймовірно тішиться, бо виростав на важкій музиці. Сергій зазначає, що гурт не пішов у крайнощі, та гітари зазвучали жорсткіше, агресивнішим стало подання барабанів, баса, та й самі пісні стали набагато динамічнішими. Щоправда, барабанщик Валентин Миронюк зізнається, що іноді сумує за старим «Фіолетом» із його лірикою.

— За цей час особисто я зробив два висновки, — продовжує Сергій. — Перший — те, що живою музикою дуже важко заробляти, бо всіх значно більше цікавлять «Фабрика» і Григорій Лепс. Другий — це те, що досягають чогось лише ті, хто дуже багато працює. Ми за три роки не досягли бозна-яких комерційних результатів, але, проїхавшись із концертним туром по Україні, побачили, що послухати нас приходить чимало людей, які до того ж знають наші пісні напам’ять.

У жовтні минулого року «Фіолет» видав і записав студійну платівку Rock’n’love, над якою працювали в Луцьку разом зі звукорежисером Романом Сорокою. Назва альбому не випадкова, оскільки він і справді про любов — до коханих, друзів, батьків. Туди увійшло дванадцять треків і чотири бонусних композиції, серед яких і нові роботи «Фіолету», і практично перші пісні. Тож вийшов такий собі підсумок трирічної діяльності. На підтримку цієї платівки наприкінці осені «Фіолет» вирушив у клубний тур Україною. В режимі «нон-стоп» команда відвідала 12 обласних центрів України, а також «розворушила» Київ і Мінськ.

— Хочемо відзначити Схід України, де нас прийняли особливо тепло, — ділиться Сергій Мартинюк. — Східні слухачі дуже спраглі української музики. Одне, коли твої пісні співають у Львові на концерті, а інше — коли у Харкові. Та ще й на біс просять «Черемшину», яка, по суті, є повстанською піснею, а це Харків.

По-особливому запам’ятався «Фіолету» й виступ у Білорусі. Кажуть, Мінськ став одним із тих міст, де найбільше співали пісні гурту. Своїми враженнями від країни поділився Сергій.

— Ми прекрасно знаємо, яка політична ситуація в Білорусі, яка атмосфера на вулицях Мінська і куди усе це котиться. Там білоруську мову опустили до рівня селюцької, якою говорить лише частина культурної еліти. Це актуально і для нас, бо не факт, що через років 20 Україна не опиниться в такій же ситуації. Та я не хочу вірити, що в моєму рідному Дубні будуть говорити на кацапській мові, — каже Сергій. — У цілому ж Мінськ — монументальна столиця, там добрі люди, але трохи перелякані кадебістськими штуками. Все дуже гарно, але відчуття свободи все-таки немає.

А от у хлопців із «Фіолету» зі свободою та власною позицією все гаразд. Доказом цього є сайд-проект «ТраТаТа» з піснею з промовистою назвою «Тануна», яка по суті є листом до владної верхівки та без прикрас і епітетів розповідає про справжнє життя в Україні.

— Мені здається, що музиканти в цій країні, а в нас дуже специфічна в плані політики країна, мають своїй аудиторії нести не лише музичні цінності, а й соціальні, — переконаний Сергій. — Я маю на увазі, що коли влада та більшість ЗМІ задурюють людям голови, то саме музиканти, маючи вплив на ту чи ту аудиторію, повинні доносити якісь ідеї, позиції. Частину своєї позиції ми виклали в сайд-проекті «ТраТаТа». Надалі також буде щось на кшталт цього.

Зовсім недавно «Фіолет» презентував кліп на пісню «Зимова». Відео присвячене важкохворим дітям, які потребують нашої уваги та допомоги.

— Мені здається, що наше суспільство дуже збайдужіло: поки рідних не торкнеться якась біда, то всім буде однаково до того, що робиться навколо, — каже вокаліст гурту. —Кліп на пісню «Зимова» для багатьох буде ще однією нагодою згадати, що є такі діти. Я не знаю, наскільки це дасть результат, але, можливо, хтось у дитячий будинок хоча б мандаринів завезе.

На завершення Сергій Мартинюк коротко поділився планами на наступний рік. За його словами, гурт уже почав записувати міні-альбом. Він складатиметься з шести пісень і побачить світ у березні. В альбомі буде одна композиція, записана з Сашком Положинським. А також іще одна пісня, яку він написав саме для «Фіолету». Крім цього, вже з лютого команда починає працювати над новою повноцінною програмою. Плани на 2013 рік у музикантів серйозні, але в основі всього лежить щоденна праця.

— Хочеться в майбутньому заробляти музикою, щоб жити лише нею, — підсумував Сергій Мартинюк. — І зранку замість того, щоб іти на роботу, йти на студію та працювати над новими композиціями. Може, це тупо, але ми хочемо прославитися. Та не для того, щоб бути зірками, а для того, щоби робити улюблену справу. Я чогось вірю, що цей рік буде кращим, усе має бути, але треба працювати.