За спущене колесо лісівники Звірова скинулися самі, - Григоренко

28 вересня депутат Луцької міської ради Сергій Григоренко прийшов до директора Звірівського мисливського господарства із заявою, зміст якої, якби не серйозність вигляду і намірів чоловіка, міг насмішити. Йшлося про те, що пан Григоренко на своєму авто приїхав до лісу. Машину залишив перед ворітьми мисливського господарства, а коли за деякий час повертався назад до Луцька, спустила шина. 

Як не парадоксально, але Сергій Анатолійович вважає, що саме працівники мисливського господарства мають компенсувати йому вартість спущеного колеса. І суму виставив - 1450 грн. Зауважте, у заяві навіть не говориться, якої марки була машина, яку шину планує купити пан Григоренко. Не підшитий чек про те, що саме таку суму він сплатив за колесо. Як йдеться у повідомленні прес-служб обласного управління лісового та мисливського господарства, аби не чути крики і погрози депутата, працівники Звірівського МГ вирішили скинутися і зібрати відповідну суму (лист із підписами про благодійні пожертви надсилаю також). Пан Григоренко прийняв кошти і на заяві зауважив, що тепер претензій не має. 

Свою позицію депутат міськради пояснив так:

"19 вересня я з членами своєї сім’ї приїхав у Звірівське мисливське господарство на гриби. Знаючи, як начальник Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства Богдан Колісник гостро реагує на пересування будь-кого, крім його друзів і приятелів,  по території державного підприємства «Звірівське ЛМГ», не бажаючи провокувати конфліктні ситуації, машину лишив перед господарством і ми попрямували до лісу пішки.  Уже рушивши стежиною у глиб лісу, почув здалеку  вереск директора  обласного управління лісового і мисливського  господарства пана Колісника, який щойно повернувся з роботи чорним лімузином «Тойота Авалон» – той голосно обурювався, хто посмів поставити машину неподалік від його домівки? Мовляв, «расступись грязь, князь едет!»

Невдовзі нас наздогнали двоє працівників господарства. Не представившись, вони почали казати: «Ти хто такий? Ви не маєте права тут бути!». Я їм пояснив: я закону не порушую, зброї не маю, просто гуляю державним лісом. Це не заборонено. Лісівники пішли геть.

Ми прогулялися лісом, повернулися назад вже затемна, і рушили машиною в бік Луцька. Через кілька кілометрів в селі Звірів я відчув, що авто почало «водити» по дорозі. Вийшов, бачу – шина спущена. Замінив на «докатку», поїхав далі.

На шиномонтажі мені пояснили: шині «гаплик», її спеціально хтось підспустив, адже шина – нова, цілісінька, жодних проколів. З таким колесом запросто можна було потрапити в аварію…

Тоді я й згадав обуреного Богдана Колісника. Знаю його ставлення до лісових угідь:  як до свої власної вотчини, в якій мають право перебувати тільки обрані. Обрані ним особисто.  Припустивши, що ушкодження колеса  «трапилося» саме через це, я подзвонив до Богдана Івановича, розповів ситуацію. Просив розібратися у ситуації і по-можливості компенсувати шкоду. Спочатку хвилин з п’ять я чув у слухавці відбірний триповерховий мат. Після того як високопоставлений хам трохи заспокоївся, він пообіцяв розібратися в проблемі і якщо знайдуться винні, Колісник мовляв сам віддасть мені вартість пошкодженої шини.  На наступний день до Луцька зі мною на зустріч приїхав Андрій Шпорук, директор ДЛМГ «Звірівське». Я показав йому знищену шину, попросив зібрати зміну лісівників, які чергували в той злополучний вечір, знайти винного і відшкодувати мені збитки. Жодного бажання виносити цей дрібний побутовий конфлікт у публічну площину у мене не було.

Через тиждень жінка, яка відрекомендувалася «бухгалтером Тетяною зі Звіріва» привезла мені гроші у Луцьк. Пояснила: аби все було законно, мушу написати заяву. Я й написав заяву в авто під диктовку пані Тетяни Гриневич, сподіваючись, що конфлікт благополучно залагоджено і навіть не думаючи, що ця заява буде використана таким підступним чином. Жодних чеків від мене ніхто не вимагав, бухгалтер Тетяна, мило посміхаючись, пояснила, що достатньо буде моєї заяви… Це саме та заява, яку зараз демонструє прес-служба. Зрозуміло, що Колісникові я її не носив і до Звіріва після згаданого інциденту не приїздив.  Після того, як я розписався у відсутності претензій, пані бухгалтер віддала мені гроші.

Загалом, я вважав конфлікт вичерпаним. На мою думку, те, що лісники досить швидко погодилися «без усяких» віддати гроші за пошкоджену шину, якраз і свідчить, що «рильце таки в пушку»…

А ось цей випад прес-служби – це просто дрібненька, підленька помста пана Колісника. Не раз чув про те, що Колісник просто забороняє будь-кому ходити Звірівським лісом, вважаючи це мало не своєю приватною власністю.

Пану Коліснику можу заявити,  що й далі буду гуляти лісом, не питаючи в нього чи його «опричників» дозволу, і паркувати машину там, де це дозволено правилами. 

Богдану Коліснику його бурхливу енергію раджу спрямувати на боротьбу з браконьєрством, катастрофічним зменшенням багатьох червонокнижних тварин, зокрема зубрів на Волині, розкраданням лісу, приватними пилорамами, так званими «царськими» полюваннями у Звірівських лісах і проявами корупції у його управлінні. А не на безглузді, жалюгідні і несолідні помсти.

P. S. Ніде, ні у письмовій заяві на ім’я пана Андрія Шпорука, ні у розмовах з лісниками я не наголошував що я депутат, тим більше, що і Колісника, і Шпорука  знаю особисто. Мова йшла про побутовий, незначний конфлікт між громадянином Григоренком і лісниками. Та й що може зробити, як може натиснути  опозиційний депутат Луцької міської ради на «титана» лісового і мисливського господарства, депутата Волинської обласної ради пана Колісника? А всім тим, хто поспішив палко заклеймити ганьбою «негідника» і «вимагача» Григоренка, не розібравшись у ситуації, щиро не бажаю, щоб після повернення з відпочинку із лісу якась погань спустила колесо вашого авто, що цілком могло би привести до дорожньо-транспортної пригоди".