«Лісовій пісні» виповнилося сто років

Чи могла Леся Українка побувати у Скулині, а відтак і на озері Нечимне взимку? — поцікавилися у відомого поета, дослідника творчості Лесі Українки, автора поеми «Нечімле» Віктора Лазарука і почули у відповідь категоричне «ні!» Адже поліських зим поетеса воліла уникати, оскільки її здоров’я потребувало сонця і тепла.

А ось місцеві мешканці не такі категоричні, і як доказ показують могилу Ярмила Сидоровича Кубаха, у якого ніби то закохалася поетеса.

Заради кохання вона їздила у далекий Мінськ до Сергія Мержинського, то чому б не могла провідати і поблизький, хай і зимовий, Скулин? Адже Ярмил, за версією скулинців, став праобразом Лукаша — головного персонажа «Лісової пісні», а в Мавці Леся зобразила саму себе.

До речі, нащадки дядька Лева та його небожа Лукаша і досі живуть у Скулині. З ними і знайомились учасники зимового фотопленеру «Скарби Волинського лісу-2011». Разом із телевізійниками, юними мандрівниками туристичного клубу «Ми» Волинська молодіжна громадська організація «Фотокіноклуб «Спалах-АРТ» досліджувала сільську місцевість, лісове урочище та засніжене зимове Нечимне.

Директор та головний лісничий Ковельського лісгоспу Володимир Данилюк і Микола Мельник, лісничий Скулинського лісництва Леонід Лисюк, старший доглядач музею Іван Ющик познайомили їх із заказником державного значення «Нечимне», музеєм «Лісової пісні», провели екологічною стежкою.

Митці зафотографували місце, де стояла хатка дядька Лева, правічний дуб, під яким любила спочивати Леся Українка, дубки, посаджені Максимом Рильським, Анатолієм Кос-Анатольським, Ростиславом Братунем та Петром Махом, галявину літературних читань, зимове озеро.

Учасники фотоекспедиції пошанували століття «Лісової пісні» стома різноколірними стрічками, які для цього зібрали вдячні лучани. Ними прикрасили приозерні берізки, ялинки, сосонки, калину, верболози, повідомля. прес-служба Волинського обласного управління

лісового та мисливського господарства.