Пародист Валерій Юрченко: «Для будь-якого успіху повинен бути якийсь фундамент»

Коли телеглядачі проекту «Україна має талант» побачили на сцені Фреді Меркюрі у футболці «Шахтар-чемпіон», всім стало ясно, що пародист Валерій Юрченко — в десятці лідерів. Той факт, що пародист Юрченко — капітан міліції, напевно, багатьох змусив повірити в те, що в житті є місце щасливому випадку. Однак насправді успіх Валерія не був випадковим, і талант пародії не прийшов до нього як манна з неба. З дитинства уродженець села Баловне Миколаївської області займався музикою, в юності грав у КВН, потім виступав у театрі в Миколаєві. Валерій розповів про те, чому з театру пішов у міліцію і хто допоміг йому прийняти рішення знову повернутися на творчий шлях.

— Мільйони телеглядачів запам’ятали вас як міліціонера, який вміє пародіювати. Але насправді ви з дитинства мали стосунок до музики і творчості. То ким ви були: міліціонером чи артистом?

— Ніщо з нічого не виникає. Для будь-якого успіху повинен бути якийсь фундамент. Практично нереально, щоб людина ніколи не займалася чимось, а потім вийшла на сцену і зробила щось краще за всіх. Талант — це 99% праці. Коли мені виповнилося 3 роки, я знайшов у гаражі старий акордеон і почав намагатися його розтягувати, хоч і був ще дуже малий. Бабуся, помітивши це, подарувала мені маленький баянчик. І ось на всіх сімейних посиденьках татів батько грав на баяні, а я сідав поруч і щось підігравав. До п’яти років у мене вже щось виходило. Коли мама це побачила, відправила до репетитора з музики, а потім — у музичну школу. Хоча, напевно, це було зарано. У 9-10 класі з’явився в сільському клубі місцевий музичний гурт ВІА. Я грав уже на гітарі. На різних шкільних та сільських святах ми виконували пісні групи «Кіно», «Технологія», «Кармен», соліст Сергій Лемох був моїм кумиром. ... І в той же час я вперше спробував себе в пародії.

— Кого ви перший раз спародіювали?

— За манерами, мімікою — це був Вадим Козаченко. Виявляється, багато хто тоді його пародіював. З пародією я мав успіх більший, ніж від пісень під гітару. Це мене вразило! Там стараєшся, співаєш... А тут просто наслідуєш — і люди в захваті. А перша голосова пародія була на Олександра Пономарьова. Це вже в інституті, коли брав участь у КВН.

— Участь у ВІА змінила ваші плани?

— Так. Керівник нашого ВІА був за сумісництвом викладачем з педагогічного інституту, який закінчили мої батьки. І я пішов туди вчитися на факультет музики та світової художньої культури, спеціальність «вчитель музики».  

Після закінчення інституту пішов працювати в Театр драми та музичної комедії. Оскільки відповідної акторської освіти не мав, взяли мене на роботу артистом хору. Але через рік я став вокалістом, що, до речі, зробити досить складно. Я провів у театрі 4 роки. За цей час навчився всьому, чому я міг навчитися, зважаючи на свою освіту. Крім того, я одружився. А через деякий час з’явилася донька. Тоді я зрозумів, що роботою в театрі сім’ю не прогодувати. І пішов працювати в міліцію. Але насправді я був міліціонером як з анекдоту: «Яких міліціонерів ви не боїтеся? — Тих, які співають у хорі міліції». Я був інспектором оркестру внутрішніх справ. А коли наш керівник побачив, що я вмію в плані пародій, він призначив мене начальником ансамблю пісні і танцю. Зараз ансамбль братиме участь у проекті «Х-фактор».

— Як ви потрапили на проект «Україна має талант»?

— Коли мені батько запропонував взяти участь у проекті «Україна має талант», я спочатку відмовлявся, бо від попередніх перемог ніякого резонансу не бачив. Хоча я не зупинявся, виступав на концертах, вірив у себе і в свою справу. Мені потрібен був такий спосіб самовираження. І тут зателефонував мій знайомий Єгор Мінін (переможець другого сезону української «Битви екстрасенсів») і наполіг на моїй участі. До речі, він і зараз мене підтримує і допомагає.

— Що було для вас найскладнішим випробуванням у цьому проекті?

— Було складно, коли залишилося два дні до прямого ефіру, а я не знав, що буду показувати, бо це було не затверджено. Але, може, саме завдяки тому, що я зміг швидко зреагувати на зміни планів, керівництво телеканалу запропонувало підписати мені довгостроковий контракт із продюсерським центром СТБ, який зараз займається моїм розвитком як артиста. Головне не те, щоб виграти цей проект, а те, що буде потім, після шоу.

— А що було потім? Всі фанфари відгриміли, гала-концерт закінчився... Не було відчуття порожнечі?

— Не було! Мені буквально відразу ж зателефонували з «Великої різниці» і я поїхав до Москви. Після проекту у мене було стільки пропозицій, що доводилося від деяких поїздок і виступів відмовлятися. Я і зараз змушений відмовлятися тому, що не можу одночасно бути в двох місцях, на жаль. (Сміється). Потім почалися репетиції, підготовки до проведення концертів... І зараз багато планів, але не хочу озвучувати, щоб не наврочити.