За вбивство ув’язненого в Маневицькій колонії досі ніхто не покараний

Неабиякого резонансу набуло свого часу повідомлення про те, що у Маневицькій колонії вбили засудженого. У злочині звинуватили 10 посадовців установи. Нагадаємо, 15 березня 2011 року 25-річний засуджений Володимир Делевин утік із дільниці соціальної реабілітації Маневицької ВК № 42, а 19 квітня був виявлений в Одеській області й доставлений за місцем відбування покарання. На ранок 21 квітня засудженого знайшли мертвим у приміщенні для проведення особистого обшуку виправної колонії. Перевірка встановила, що до його смерті були причетні працівники виправної установи. Щодо 10 службових осіб 22 квітня 2011 року прокуратура Волинської області порушила кримінальну справу.

Наприкінці вересня 2012 року прокуратура звітувала: суд виніс справедливий вирок.

Начальника колонії засудили до шести років позбавлення волі, старшому оперуповноваженому управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області суд призначив покарання у вигляді семи років тюрми. Саме він ударив засудженого, чим спричинив його смерть.

Ще шістьом службовим особам колонії № 42 призначили покарання у вигляді чотирьох із половиною, а двом — до чотирьох років позбавлення волі зі встановленням трирічного іспитового строку. Здавалося б, ця історія завершена. Проте, як вдалося з’ясувати «Відомостям», у цій резонансній справі крапка ще не поставлена — ті, хто закатував людину, сьогодні преспокійно сидять по домівках, а справу направили на дослідування.

Остаточно направити справу на дослідування постановив Апеляційний суд Волинської області 6 травня цього року. Якщо вчитатись у підстави такого рішення, стає моторошно. «З висновків судово-медичних експертиз вбачається, що потерпілому було завдано 60–65 ударів, в огруддя — не менше 16, у ділянку черева — не менше трьох, однак органом досудового розслідування залишилися не з’ясованими обставини щодо спричинення зазначеної кількості ударів потерпілому, хоча згідно з висновками експертиз усі виявлені на тілі тілесні ушкодження є прижиттєвими», — йдеться у рішенні суду.

Крім того, бачите, органом досудового слідства не здобуто жодного доказу, який би підтверджував, скільки ударів завдав старший оперуповноважений у черево і хто спричинив в’язню черепно-мозкову травму, які в поєднанні стали причиною його смерті. Також поза увагою слідства залишилася та обставина, що під час огляду місця події у приміщенні виявлено сліди крові потерпілого, але не встановлено, за яких обставин кров загиблого опинилася в різних частинах приміщення.

Прокурор у справі вказував судді, що виявлені недоліки слідства можна усунути тут же, у залі суду. Проте його доводи нікого не переконали.

25-річний хлопець прийняв мученицьку смерть. А його вбивці сьогодні відсиджуються по домівках, перебуваючи на підписці про невиїзд на час, допоки триває слідство.

Всі їхні звірства досить детально описані у справі. Так, начальник Маневицької колонії разом із начальником відділу безпеки вирішили з’ясувати, як ув’язненому вдалось утекти. Руки парубку закували за спиною наручниками. Після цього кожен ударив по голові. Потім заставляли ставати на коліна і просити вибачення. Хлопець виконував усі вимоги своїх катів: він на колінах спускався з другого поверху на перший. Там до знущань приєдналися працівники, які були на чергуванні. Молодого чоловіка нещадно били. Як зазначено у висновках судмедекспертизи, всього було завдано 65 ударів. Потім прикували кайданками до металевої решітки вікна із заведеними назад руками на висоті приблизно 1,7 м і залишили майже роздягненого у такому положенні на ніч. У такому стані внаслідок отриманих тілесних ушкоджень в’язень близько 6 години 30 хвилин помер.

Здається, у справі визначено все: причини  смерті,  коло  підозрюваних. Чому  ж  тоді  за  смерть  молодого чоловіка  досі  ніхто не відповів?

Довідка

Володимир Делевин у 2009 році отримав п’ять років за спробу пограбування банку, де працював. Термін відбував у Маневицькій виправній колонії суворого режиму. За відмінну поведінку був переведений у реабілітаційний центр при колонії, де вільно міг пересуватися територією й навіть виходити за її межі. Готувалися документи на його умовно-дострокове звільнення (УДЗ), а 15 березня хлопець несподівано зник. Чому — досі не з’ясовано.