Соліст «Піккардійської терції» Славко Нудик: Держава буде сильною тоді, коли кожен робитиме свою справу

Давня лемківська тужлива народна пісня «Пливе кача» належить до репертуару кількох виконавців, зокрема й вокальної формації «Піккардійська терція». Однак донедавна знали її не всі. Тепер же ця пісня, виконана «піккардійцями», по суті, в усіх на слуху, бо уособлює біль, журбу, смуток за Небесною сотнею. Саме під цей пісенний щем тисячі українців проводжали в останню путь героїв Майдану. Про те, чому саме ця композиція стала своєрідним реквіємом, а також про участь митців у революції ведемо мову з одним із солістів акапельної формації «Піккардійська терція» Славком Нудиком, який минулого тижня побував у Луцьку.

— «Пливе кача» — стара українська народна пісня, — розповідає пан Славко. — Звідки вона взялась у нашому репертуарі? У середині 80-х років половина «Піккардійської терції» була учасниками студентського ансамблю пісні й танцю «Черемош». Я не пам’ятаю, хто цю пісню приніс у «Черемош», але її співали три дівчини — це був коронний номер хорової частини «Черемошу». Пізніше, коли ми вже не були студентами, часто її співали у застільному варіанті. У нас саме з цією піснею народилась ідея зробити альбом «Піккардійської терції» «Антологія № 2», куди входили виключно українські народні пісні у наших обробках. Львівський художник Ігор Павлюк, наш старий знайомий, був ініціатором запису цієї пісні й запропонував, щоб ми зробили свою обробку на неї. На жаль, ця композиція стала гімном скорботних подій, які відбувались. І ми не маємо ніякої причетності до того, що люди вибрали саме її. Я не знаю, чия це ідея. То була улюблена пісня білоруса Михайла Жизневського, який загинув одним із перших на Грушевського. Довгий час він прожив у Білій Церкві. Більше того, ми навіть були з ним знайомі: зустрілися під час нашого білоцерківського концерту. І саме коли його ховали, звучала ця пісня. Пізніше під неї ховали всіх хлопців. Ми її не лобіювали, це не ті речі, на яких можна піаритися, це я вам кажу категорично.

Щодо того, чи повинні митці брати участь у формуванні політичних або економічних процесів в Україні, то, на думку соліста «піккардійців», держава буде сильною тоді, коли кожен робитиме свою справу.

— Митці швидше повинні допомагати міністру культури робити якісь зрушення у широкому просторі, тобто піднімати українську культуру не тільки в країні, але й у світі, — пояснює Славко Нудик. — Наше завдання — піарити Україну в світі. Політика — це не справа митців, тому що вони занадто емоційні, а в політиці потрібен інколи холодний розум.

На думку співака, в культурі також потрібно проводити люстрацію.

— До прикладу, така людина, як Таїсія Повалій, щонайменше не має права жити в цій країні, а щонайбільше — не має права працювати у культурі. Всі регалії потрібно з неї зняти, нехай собі співає у якомусь ресторані російському. Я за люстрацію у культурі, — каже «піккардієць».

Щодо внутрішньої політики «Піккардійської терції», то, як запевнив Славко Нудик, вони ніколи не беруть гроші від тих, чию позицію не підтримують, і ніколи не агітували ні за одну політичну партію. Єдине, що їх помітили у передвиборчій кампанії Ющенка у 2004-му. Тоді їздили з ним у тур. Хоча, як і всі ми, пізніше глибоко розчарувалися.

— Серед наших прихильників я бачив представників усіх політичних партій, — розповідає пан Славко. — Нам не раз пропонували гроші — соціалісти, Партія регіонів, «Свобода». Хоча в Києві зараз так усі живуть: дають гроші — беруть. У нас інакша політика.

На запитання, чи вплинули останні події в країні на творчість колективу та чи з’являться у зв’язку з цим, можливо, якісь нові твори чи напрямки виконання, відповів, що поки ідей немає.

— Потрібно все це перебути, багато зараз і на голові, і на серці лежить, — відповідає соліст. — Можливо, щось народиться через рік, через два, але спеціально ми нічого не робили.

Також Славко Нудик розкрив секрети міцності «Піккардійської терції». Адже формації вже 22 роки та, на відміну від багатьох інших колективів, які зароджувались у 90-х і вже давно розпалися, «піккардійці» й до сьогодні є успішними.

— Найважливішим моментом внутрішньої моралі нашого колективу є те, що ми один одному даємо право на помилки, — каже пан Славко. — У нас немає категоричності: хтось помилився сьогодні — завтра можу помилитись я. Кожен розуміє, що ми живі люди.

Гастролей «Терція» зараз не має, бо, пояснює соліст, людям тепер не до концертів. Хоча на травень заплановано тур із семи виступів — у Сумах, Полтаві, Донецьку, Луганську, Маріуполі.

— З Луганська телефонували, казали, що квитки продаються, — провадить соліст. — Загалом стараємося раз у рік побувати у кожному обласному центрі. Віддаємо перевагу сольним концертам, хоча беремо участь у корпоративах. Практично виключаємо виступи просто неба, бо наш стиль вимагає закритого, без розсіювання уваги, простору.

Довідка

Українська акапельна формація «Піккардійська терція» утворена 24 вересня 1992 року в Львові. У репертуарі майже 300 композицій, серед яких класичні твори, обробки народних пісень, власні композиції. Географія гастролей «Піккардійської терції»: Польща, Канада, Іспанія, Німеччина, США, Італія, Франція. У музичному портфоліо формації — твори 12 мовами світу. Термін «Піккардійська терція» взято з теоретичних праць композитора Анатолія Кос-Анатольського. Ця назва виникла на рубежі XVI–XVII ст. у французькій провінції Пікардія.