У волинському селі кури несуть бірюзові яйця

У колишнього військового, а нині лікаря «швидкої» Бориса Антонюка — екзотичне захоплення. Протягом останніх двадцяти років на подвір’ї його будинку, що у селі Липляни Ківерцівського району, мешкають павичі, фазани й ексклюзивні кури, серед яких чубаті, бородаті, бійцівські та навіть такі, що несуть яйця незвичного бірюзового кольору.

27 червня 2013, 13:07

Автор: Ірина КОСТЮК / Джерело: Відомості

У колишнього військового, а нині лікаря «швидкої» Бориса Антонюка — екзотичне захоплення. Протягом останніх двадцяти років на подвір’ї його будинку, що у селі Липляни Ківерцівського району, мешкають павичі, фазани й ексклюзивні кури, серед яких чубаті, бородаті, бійцівські та навіть такі, що несуть яйця незвичного бірюзового кольору. Господар каже, що розводить птицю не заради вигоди, а суто для душі та щоб було що людям показати. У нього в гостях побували і «Відомості».

Любов до природи прищепив Борисові Дмитровичу його дід. Саме від нього ґазда отримав у спадок кролів. Розводить він їх і донині, але найбільша гордість лікаря Антонюка — це його курочки.

— Люблю курей із раннього дитинства, та взявся їх розводити десь років зо двадцять тому. Починав із породи золотий кохінхін, карликових курей. Не можу сказати, що якась курка мені гарніша. То мої вихованці, вони мені всі милі, — каже він. — Це ж добре, коли у тебе є щось таке, чого в інших немає. Я б назвав це азартом колекціонера. Я з ними спілкуюся. Коли втомлений, можу просто на них дивитися. Когось заспокоює споглядання вогню чи води, мене ж — мої кури.

Скільки екзотичних курочок у пана Бориса, точно він не знає. Каже, що ніколи не ставив собі за мету їх порахувати. Звичайних курей у господарстві годі й шукати. Вони просто не потрібні, адже, за словами Бориса Дмитровича, він не розглядає курей як м’ясо чи яйця, йому цікаві ексклюзивні курочки, на яких хочеться дивитися та захоплюватися.

— Своїх курочок я не рубаю. Бувають випадки, коли підверне ногу, то чого птиця має ходити мучитися? А так ні, — розповів чоловік.

Нещодавно у господарстві пана Бориса сталася трагедія — один із його перших гусаків, яких він узявся вирощувати, не дожив усього тижня до свого 17-річчя. До слова, серед старожилів є у господі й курка, якій уже майже 12 років.

Загалом же на подвір’ї стільки всілякої краси, що очі розбігаються. Ось у повітря здійнялися павині голуби, по сусідству з клітки визирає поштовий голуб із дзьобом, як у папуги. Десь чути крик фазанів і кукурікання півнів… Одне слово, сумувати на обійсті пана Антонюка не доводиться.

Серед ексклюзивної птиці — пухові кури, які замість пір’я вкриті пухом. Колір шкіри у них темно-блакитний, тому, за словами пана Бориса, якщо їх приготувати, то вони мають не вельми апетитний вигляд. Родом такі кури з Лаосу та В’єтнаму.

Гордиться Борис Дмитрович і своїми фазанами. Їх у нього кілька видів: і золотистий, і срібний, і королівський.

Приміром, золотистий фазан — птиця, яка дому не знає, тому її доводиться тримати у клітці. Щоби його сфотографувати, кореспонденту «Відомостей» довелося пройти клітку з доволі нервовою птицею — срібним фазаном.

— Вони реагують на чужого. Навіть коли я прийду в незвичній для них одежі, то нервуються, дуже голосисті. Я вже навіть думав відмовитися від них. До речі, то перший срібний фазан, який у мене не агресивний, бо попередніх доводилося годувати, заходячи у клітку зі щитом. Якось залетів мені на голову, то думав, що без очей залишуся, — повідав про пригоду господар.

До останнього часу було у колекції липлянського фермера багато пав, але, на жаль, вони потруїлися хімікатами, якими сусіди покропили город. Зараз у господарстві залишилася тільки одна самка, тому в планах господаря — збільшити кількість цих птахів. Він навіть почав будувати окремий вольєр.

Вельми цікавою видалася курка породи араукана. Це південноамериканська несучка, у якої немає хвоста, тому дуже нагадує куріпку. Дорослих курей пан Борис тримає у клітках, бо, каже, вони добре вміють літати. Проте це не головна особливість араукан: яйця таких курочок практично не містять холестерину і бірюзового кольору.

Вразили і бійцівські кури індійської породи. Про них у Бориса Антонюка теж є своя історія:

— Їм було всього місяць, то вони так билися між собою! Думав, що їх у мене вже не буде після таких боїв. Сильні настільки, що виривають шматки м’яса. Інших курей вони поки не чіпали.

Бігають подвір’ям бородаті й чубаті кури та півні. Особливою, королівською, красою вирізняється птиця породи кохінхін. Вони у господаря є і блакитні, і бежеві.

Серед такого розмаїття важко хотіти більшого, та все ж «Відомості» поцікавились у Бориса Антонюка, яким диво-птахом хотів би поповнити свою «пернату» колекцію.

— В принципі я можу мати все, що захочу, але не завжди є можливість. Я не куплю штанів, але куплю півня, — напівжартома зізнається господар. — Якщо вже тримати курей, то треба це робити належним чином, так, як треба, а не знущатися над тваринами. Мені, наприклад, цікаві страуси ему, та я розумію, що умов для їх утримання в мене поки немає. Працівників наймати для догляду я не хочу, бо ніхто не зробить так, як сам. Моя дружина може просто вийти, погодувати птицю, але особливо нею не займається.

До слова, на годівлю щомісяця потрібно 500–600 кг зерна.

— Курчат годую часто — шість разів на день, дорослих — двічі. Несучкам у раціон додаю спеціальний комбікорм, щоб яйця були хороші. Одна пшениця не містить у собі стільки поживних речовин, як, наприклад, овес. Усілякими ліками чи тим паче антибіотиками я не бавлюся, бо то нездорово, — каже пан Антонюк.

Насамкінець «Відомості» поцікавились, як птиця пана Бориса переносить зими, які останнім часом на Волині надто суворі. Господар розповів, що гусей він ніколи не закриває у вольєрах, бо вони можуть витримувати температуру до мінус 120 градусів за Цельсієм. Кури теж переносять великі морози. За словами колекціонера, минулої зими, коли на термометрі мало що залишалося до мінус 30, одні курочки сиділи на вулиці у відкритих вольєрах, інші — у хліві. То ті, що були зачинені, обморозили гребені, а тим, що на вулиці, — хоч би що.