Анжеліка Рудницька з арт-туром завітала на Волинь

Більшість із нас знає Анжеліку Рудницьку як легендарну телеведучу і творця унікального телепроекту «Територія А», як чудову співачку, як щиру письменницю — автора кількох книжок, громадського діяча. Про її арт-проекти ЗМІ теж багато розказують. А волинянам випала нагода познайомитися з Анжелікою ближче як із художником, народною майстринею. Адже нині у Волинському краєзнавчому музеї діє виставка її вишивок і гобеленів під назвою «Містерія літочислення».

Як каже художниця, на створення «Містерії літочислення» її надихнули роздуми про плинність часу.

— Кожна моя робота — це молитва, розмова з Богом, медитація. Можна називати як завгодно, але це дуже інтимний процес, — розповідає Анжеліка. — Цікаво, що цього ніхто не робив спеціально, але за вісім років я створила саме дванадцять великих циклів робіт — наче на позначення дванадцяти місяців у році.

Рудницька синтезувала досвід багатьох поколінь зі своїм власним баченням світу, перетворивши роботи, зроблені голковою технікою, з ужиткових і ритуальних речей у мистецькі твори, які залюбки демонструють найвидатніші художні заклади світу.

Її експозиції побували вже чи не в усіх країнах Європи — від Литви і Естонії до Болгарії і Македонії, від Грузії і Румунії до Франції, Бельгії та Голландії (більше 70 виставок). Справжній ажіотаж її мистецтво викликало в Південній Кореї, де Анжеліці Рудницькій 2010 року надали звання «Світовий майстер».

— Це було дуже відповідально, бо я представляла не тільки себе, а й всю Україну, — каже Анжеліка. — Як на мене, мистецтво — це найближчий шлях до серця людини. Не менш яскраво запам’яталася виставка в Палаці Ради Європи, де засідають європейські парламентарі. Найцікавіше те, що коли ми зайшли до зали для представлення, то побачили, що всі відвідувачі стоять біля наших стендів. Іноземці були в захваті від української культури. Казали, що, читаючи пресу, дізнаються тільки негативні моменти з життя України, про дешевий алкоголь, корупцію. Тому так важливо відкривати Україну для світу з іншого боку.

Виставка у Луцьку діє в рамках всеукраїнського арт-туру, який пройде у найбільш знакових містах України під гаслом «Зшиємо любов’ю Україну». Цей тур уже приймали у Чернігові, Луганську та у легендарному маєтку Тарнавських у Качанівці, що на Чернігівщині, у Рівному, Коломиї, Яремчому, с. Колодяжне. Й от тепер «Містерія літочислення» у Луцьку.

— Мені дуже приємно представити свої роботи на Волині, де жила моя бабуся, котра вчила мене бути наполегливою, не оглядатися на сусідів, робити все, як для Бога, — ділиться враженнями художниця. — Саме бабця та мама навчили мене вишивати. Волинська земля навчила мене любити і шанувати українські традиції, бачити у звичайному незвичайне.

У музеї можна не тільки переглянути роботи мисткині, а й деякі придбати. Скажімо, дизайнерські подушечки.

Анжеліка Рудницька переконує, що працює у стилі етномодерн, який, за її словами, сама ж і створила. Її творчість є унікальним явищем, адже відомих митців саме у техніці вишивання, які б багато подорожували зі своїми роботами, немає.

— Ви досягли успіху та далі досягаєте перемог у багатьох сферах. Одночасно реалізовуєте кілька проектів. Як можете виконувати стільки роботи? — поцікавилися журналісти в Анжеліки Рудницької.

— Я відповім просто: бо нікому це робити, — пояснює художниця. Присвячую себе декільком справам одночасно не тому, що мені не хочеться відпочити, а тому, що це ніхто не зробить за мене. Повірте, це під силу кожному з нас. Бо всі українці є дуже талановитими. Не потрібно покладатися на когось. І не варто рівнятися на сусіда, мовляв, якщо він купив нову машину, то неодмінно і мені треба. Ні, потрібно робити свою справу. В мене є один ідеал — це Бог. Я рівняюся на Його науку. Так навчили мене батьки.

У біографії зірки був важкий період, коли після виснажливого весняного гастрольного туру в 2004 році її паралізувало, півроку Анжеліка пролежала без руху. Саме тоді вона й віднайшла у собі талант мисткині.

— Так, — зізнається Рудницька, — був період, коли я лежала паралізована. Не мала можливості вести програми, співати на сцені, провадити публічну діяльність. Дивлячись увесь час на білу стелю, якось зрозуміла, що я малюю в уяві. Потім це перенесла на папір, а пізніше малюнки почала переносити на тканину. Так розпочалася моя мистецька робота. Коли не можеш жити зовнішнім світом, то потрібно придивитися до внутрішнього. Дехто дивується, як я стала художницею, не маючи відповідної освіти. Але навчання — це не тільки школа. Це споглядання, аналітика, пізнання світу.

На фото: Одну таку подушечку можна придбати на виставці за 400 гривень