У Володимирі розкопують замок XIV ст. і масові поховання поляків 1941-го

У серпні експедиція ДП «Волинські старожитності» розпочала третій сезон дослідження на території давньоруського городища у місті Володимирі-Волинському. Роботи на городищі ведуться на двох основних об'єктах: стіні і фундаментах замку Казимира Великого XIV ст. і масовому похованні громадян ІІ Речі Посполитої, розстріляних 1941 року.

Мурований замок Казимира III у Володимирі проіснував менше двох років. Захопивши західну частину Волині у 1366 році, польський король віддав її більшу частину у володіння Олександра Коріатовича і, укріплюючи новоприєднані землі, розпочав у Володимирі будівництво поряд із вже існуючим дерев’яним укріпленням нового мурованого замку. У 1370 році, після смерті короля, литовські князі повернули Володимир у володіння Любарта і, залишивши старе дерев’яне укріплення, дощенту зруйнували майже готовий новий мурований замок. Факт руйнування такої високовартісної та досконалої на той час фортифікаційної споруди не зовсім зрозумілий і вимагає окремого пояснення.

Історія Володимирського мурованого замку коротко, але ємко описана у Хроніці Яна із Чарнкова, який був сучасником, а, можливо, і очевидцем ряду подій, які його стосувались. Поданий історичний сюжет у загальних рисах дозволяє відтворити різні аспекти існування замку. Оскільки наземні конструкції замку були знищені іще у XIV ст., до нашого часу дійшли тільки ті його елементи, що на момент руйнування знаходились нижче рівня денної поверхні. Вперше у ході спеціальних археологічних робіт ці конструкції були розкриті у 1975 році.

Після тривалої перерви, у 2010 році, у відповідності з договором з історико-культурним заповідником «Стародавній Володимир», дослідження замку були продовжені експедицією ДП «Волинські старожитності». У південно-східному куті дитинця було виявлено дві потужні стіни, складені з рваного необробленого вапняку. Встановлено, що тільки верхня частина кладки висотою до 1 м становила власне стіну, а нижче під нею знаходився фундамент який простежувався на глибину 3,6 м і впускався у шар світлої глини. Від стіни №1, перпендикулярно до неї, у східному напрямку відходила стіна №2 шириною 2,1 м. За матеріалом та характером кладки вона була схожою на стіну №1 і, можливо, являла собою елемент оборонної башти.

Сьогоднішні дослідження дозволяють говорити про відкриття ще однієї башти замку, яка на зиму буде законсервована. Оскільки існування Володимирського замку Казимира вкладається у два календарних роки, вже зараз можна констатувати його еталонність для мурованих оборонних споруд свого часу. Це стосується датування будівельних матеріалів, прийомів, використаних при його спорудженні, унікальних темпів зведення фортеці. Цікавими цього року є і знахідки з культурного шару: монети, прикраси, арбалетні болти. 

Минулого, 2011 року, експедицією ДП "Волинські старожитності" було досліджено і ексгумовано 367 поховань. Цього року продовжено дослідження поховальної ями у розкопі №1, ексгумовано ще 160 поховань. На відстані 0,40 м на північ від першої поховальної ями розміщена поховальна яма №2, в якій виявлено ще майже 150 поховань. Це і військові, і цивільні, чоловіки, жінки і діти.

Супровідний матеріал складається з монет різних років і різних номіналів, у тому числі велика колекція монет в одному гаманці, виявлено речі особистої гігієни, а також велику кількість гудзиків із польським орлом (в тому числі польських моряків), офіцерська кокарда з орлом.

Численними цьогорічними знахідками є одяг розстріляних - від окремих його фрагментів (погони польського жовніра) до цілих елементів (курточка, шарф тощо). Знахідки гільз від патронів у поховальних ямах належать як зразкам зброї радянської, так і німецької. Остання, як відомо з історичних джерел, використовувалася енкаведистами під час розстрілів польських військовополонених у Катині під Смоленськом. 

Є всі підстави вважати розстріляних громадянами ІІ Речі Посполитої, представниками заможних верств - людьми, що були ворожими радянській владі. А тому і розстріляними 1941 року у Володимирі-Волинському. Остаточне слово залишається за антропологами, дослідження яких ще тривають.