Засновниця «Волинь SOS» покинула волонтерство

Про рішення, яке далося їй нелегко, Тетяна Должко, засновниця відомої на Волині громадської організації «Волинь SOS», що здійснювала адресну допомогу українським воякам, сім’ям загиблих і поранених, переселенцям, повідомила на сторінці очолюваної нею ГО у «Фейсбуці». Цитуємо:

«Хочу поділитись із вами наболілим. Разом ми вже півтора року, ви завжди були поряд, коли було важко, підтримували і допомагали, зараз потрібна ваша підтримка та порада, хоча би розуміння.

Відчуваю, що час волонтерства як такого вичерпаний, останніми днями все більше почуваюся непотрібною та зайвою, а тим паче, непотрібною стала наша група «Волинь SOS». На жаль, за цей довгий час нашої роботи і за все, що ми зробили, зараз у відповідь отримуємо лише зло та брудні плітки, а найголовніше — від тих людей, які нічого не зробили та, певно, ніколи й не зроблять. Бо так зручніше — «тусити», гуляти а інших обливати брудом, прикриваючи власну бездіяльність. Ну що ж, як то кажуть: «Прапор вам у руки», а я стомилася бути центром пліток і болота, яке деякі розводять задля розваги чи то із заздрості.

За цей тиждень максимально порозсилаємо усі посилочки на фронт, усе, що придбали нашим солдатам, викладемо всі звіти, щоб бути чистими перед тими, хто нам довіряє і допомагає (хоча ми завжди були чесними перед вами, не знаю, що зараз дало вам підставу не довіряти...).

Особливо недовірливих запрошую до себе додому на чай-каву, щоб на власні очі побачити, як живуть на «відкати і на вкрадене» волонтери, як живуть їхні діти, особисто зможете оцінити мою (точніше не мою, а орендовану) житлову площу та автогараж (правда, міфічний, але десь у чиїйсь уяві він таки живе).

Надалі я не можу волонтерити в повному обсязі за відсутності підтримки як моральної, так і матеріальної, фінансової. Свої резерви я вже вичерпала, а сім’ю ж треба годувати і вдягати. Як не банально, але настав час повноцінно працювати і заробляти гроші. Тому у волонтерстві обмежуся допомогою окремим сім’ям учасників АТО, переселенців та окремим солдатам, яким довіряю та які по-справжньому воюють, але цього разу не публічно. Колись хлопці повернуться з фронту і розкажуть вам, чим і як я їм допомагала. А поки даю волю вашим домислам і фантазіям. 

Якщо хтось із моїх волонтерів матиме бажання продовжити існування групи — буду рада такій ініціативі: можливо, у вас вдасться краще, ніж було в мене. Якось так...

І вибачте всі та кожен окремо за все погане, що, можливо, я вам вчинила, чи, можливо, за все хороше, чого не зробила. Точно то все було не зі злості...»