Волинь попрощалася ще з одним воїном, який загинув у АТО
Волинська земля знову зустрічає свого Героя в домовині. Вкотре смерть торкнулася не лише однієї сім’ї, а й цілого села, району, області.
У суботу, 25 липня, у с. Доросині Рожищенського району поховали воїна АТО Андрія Зайця, який загинув 23 липня біля Станиці Луганської. Машина вояків, а їх було семеро, потрапила під обстріл. Із усіх постраждалих лише Андрій мав бронежилет, але, на жаль, це його не врятувало — боєць помер майже відразу після поранення.
«13 липня хлопцю виповнилося лише 27 років. Був неодружений. У серпні 2014-го його мобілізували, проходив навчання в Мукачевому. А вже два місяці по тому Андрія відправили в АТО. За цей рік він двічі приїздив додому у відпустку, останнього разу навіть зізнався, що познайомився із молодою волонтеркою — Наталкою з Костянтинівки, що на Донеччині, планував весілля», — розповів Доросинівський сільський голова Микола Вавренчук.
Свого героя зустрічала вся Волинь. У ніч із п’ятниці на суботу його тіло доставили до Луцька, згодом відспівували в Рожищі, а на ранок стрічало рідне село. Односельчани вийшли на дорогу, утворивши кілометровий людський коридор, щоби віддати шану. Стояли всі — і дорослі, і діти.
«Андрій був, без перебільшення, доброю людиною, мав щире серце. За 11 років у школі він жодного разу не розпочав першим конфлікт, а образити дівчину — це зовсім не про нього. Сьогодні мені важко бути тут, бо почуваю свою провину перед ним, за яку не встиг вибачитися: коли останнього разу приїздив у відпустку, я ж бачив, що він так хоче поговорити, можливо, виговоритись. Я ж був заклопотаний своїми справами і сказав, що не маю часу. Картаю себе», — поділився з «Відомостями» своїми переживаннями однокласник загиблого Андрій Давидюк.
Прощатися з вояком люди йшли аж до обіду. А вже о 15.00 священики району молилися за Андрія у місцевому Свято-Луківському храмі. Молилися на вулиці, бо величенький на перший погляд храм не вмістив усіх присутніх.
Приїхала попрощатися також і кохана волинського Героя — Наталка. Сльози лилися у всіх, хто дивився на молодих, які ще недавно будували плани на майбутнє, але, на жаль, не склалося...
Хоронили волинського Героя на сільському кладовищі. Висловлюючи співчуття матері та рідним хлопця, настоятель храму о. Євгеній Срібний наголосив:
«Якщо колись старші люди й говорили про те, яку зараз ми маємо «непутьову» молодь, то шкода, що саме такі події доводять протилежне: є справжні герої — ті, хто готовий захищати спокій та мир своїх близьких. Нам же залишається молитися за спокій його душі та просити Бога за тих, хто на Сході».
Чому українці змушені воювати вже майже два роки? Це питання ставили і владі, і військовим, одначе змістовної відповіді немає й досі. Хоча там, на Сході, наші чоловіки, заглядаючи в саме серце війни, бачать, за що борються, чому туди їдуть і кого захищають. Але, на жаль, продовжують гинути...
