Боєць із орденом «За мужність» уже рік не отримує грошових виплат
По-солдатському коротка сповідь бійця «Айдару» волинянина Миколи Сичука вражає буденністю дикої, якщо вдуматися, ситуації. Рік під кулями — і жодних тобі виплат.
Родина солдата під зав’язку в боргах, а бездушне ставлення державної бюрократії до захисників України набирає загрозливих масштабів.
Розповідає демобілізований Микола Сичук із села Бужанка, що поблизу Нововолинська:
— Зараз я вже звільнився — пішов на дембель. А служив у батальйоні «Айдар», друга штурмова «афганська» рота. Я й сам афганець, ніс службу в Афганістані, 1982–1983 роки, у місті Кабул. Ну, от ордени «афганські», є й від України — орден «За мужність». І патріарх нагородив медаллю. Орден «За мужність» — за бій під Металістом. Я прикривав розвідку, був поранений, контужений, відправлений у госпіталь.
— Яка ситуація з виплатою зарплати зараз?
— О-о, туго. Як мені, то й зовсім рік не платять.
— Рік воювали — і рік без зарплати?!
— Так. Зараз рапорт написав, звільнився по закінченні мобілізації, ще ж якісь мають бути дембельські... Боргів у мене вистачає — позичив 20 тисяч гривень. Треба було жінці за щось жити, копійку мати, поки я там. Рік воював, отримав поранення, а у списках я не числюсь. Це якийсь абсурд, жах, таке неможливо уявити. Що вони собі думають у Міністерстві оборони?
І таких багато хлопців є, що їх по півроку вводили, повиводили за штат. Нема, бач, грошового атестата, щось таке нам фінансист розповідав...
Не буде зарплати — я подам у суд на Міноборони, щоб виплатили її. Я не за гроші йшов, але якщо є виплати, то повинні солдатам заплатити. Бо, приміром, щодо забезпечення, то роту повністю одягали волонтери, їжу возили волонтери. Державного я нічого не бачив, щоб нам держава помагала...
Микола Сичук пішов на неоголошену війну добровольцем. За час його служби в «Айдарі» змінився вже третій комбат. Вникати у питання грошового забезпечення бійців комбатам ніколи. А начфін Євген у новому штабі «Айдару» запевняє, що давно надіслав документи Сичука у Полтаву, за місцем розташування фінансово-господарського підрозділу.
Однак у Полтаві стверджують, що Сичука ні у штаті, ні поза штатом немає і ніякі виплати йому не належаться.
На момент виходу репортажу в ефір телефон начфіна не відповідав.
Наша репортерська команда просить правозахисників, юристів надати правову допомогу Миколі Сичуку та його побратимам.
Звернемося до обласного військового комісара, а також до народних депутатів від Волині. Нехай візьмуть цей обурливий, але і типовий випадок під особистий контроль. Як же так: і орден є, і мужності неміряно, а солдатських грошей — катма...
