Секонд-хенд у немилості

Депутат-опозиціонер Віталій Немілостівий вніс законопроект про заборону вживаних товарів

Україна завалена секонд-хендом з-за кордону. Вживані взуття й одяг загрожують здоров’ю і життю українців, створюють проблеми для екології та негативний імідж для держави, а також не дають розвиватися вітчизняному товаровиробнику. Так вирішив народний депутат України Віталій Немілостівий і розробив законопроект про заборону ввезення секонд-хенду. «Відомості» дізнавалися про всі «за» і «проти» такого кроку.

Удар по гаманцях споживачів

Якщо щось і відкривається у Луцьку й інших містах Волині останнім часом, то це магазини секонд-хенду. Вживаний одяг сьогодні можна купити не лише на спеціалізованих рядах на Центральному ринку обласного центру, а й на головних вулицях міста, де, до слова, оренда торгових площ не така вже й дешева. Така кількість нових магазинів свідчить про те, що це досить непоганий бізнес для одних і можливість дешево та пристойно вдягнутися для інших.

— Увесь одяг у наш магазин привозять із Європи й Америки, — розповіла кореспонденту «Відомостей» одна з продавчинь Світлана. — Покупців маємо достатньо. У день оновлення товару людей дуже багато. Буває й таке, що сваряться за кофтинку або джинси. Воно й не дивно, бо за невеликі гроші людина купує якісну річ, яку не знайдеш на ринку. А тут можна за 200-300 гривень усю сім’ю одягнути на сезон.

Люди вдягаються на секонд-хенді не тому, що їм так хочеться, а тому, що більшого не можуть собі дозволити. Адже сьогодні левову частину доходів «з’їдають» комунальні платежі та харчі. На одяг грошей практично не залишається. Така думка звучала у більшості покупців, із якими вдалося поговорити у магазині. До того ж купують не тільки одяг, а й постільну білизну, штори, іграшки та посуд.

— За габаритним товаром, що багато важить, варто приходити на четвертий-п’ятий день після завезення: тоді за смішну ціну можна придбати пристойні штори чи накриття для дивана, — поділилася досвідом постійна клієнтка «секондів» Оксана. — Тканина дуже якісна. Якщо мати фантазію, то власними руками можна створити просто шикарний інтер’єр, витративши при цьому декілька десятків гривень.

Власники торгових точок на Центральному ринку про можливість заборони ввезення вживаних товарів навіть чути не хочуть.

— Хтось із тих, хто сидить у Верховній Раді, порахував, скільки людей через їхню «ініціативу» залишиться без роботи? Це тяжкий бізнес, — каже підприємець Микола. — Ми ж купуємо речі в оптовиків не поштучно, а в кілограмах, у запакованих мішках. І ніколи не знаємо, ходовий там товар чи ні. Та все виставляємо на продаж. Щось дорожче, щось дешевше. З того й живемо.

До речі, у 2010 році вже була ідея заборонити секонд-хенд. У результаті в країні відбулися протести продавців і покупців вживаного одягу. Тоді й підрахували, що через заборону його ввезення роботу можуть втратити до півмільйона людей.

Чи порятує заборона вітчизняного виробника

Торік обсяг увезеного в Україну секонд-хенду становив 98,6 тисячі тонн. За останні п’ять років на кожного українця назбиралося по 10 кілограмів одягу, що був у вжитку. Це стримує розвиток як вітчизняної легкої промисловості, так і економіки країни в цілому, а держбюджет і різні соціальні фонди втрачають мільярди.

Так обґрунтував свою ідею заборонити секонд-хенд Віталій Немілостівий. Продавців одягу це неабияк розсмішило.

— У нас немає своєї легкої промисловості не тому, що секонд-хенд завозять, а тому, що шити сьогодні в Україні невигідно: податкові пільги для текстильної промисловості поки що існують лише на словах. До того ж власної сировини нема, тканину треба завозити, а це митні платежі. Тому ціна вітчизняного товару виходить значно дорожчою, ніж китайського і турецького, — розповіла власниця декількох торгових точок на Варшавському ринку Світлана. — Я б із задоволенням брала українське. Проте собівартість спідниці, пошитої у Харкові, вдвічі вища, ніж тієї, що привезена з Китаю. Люди ж шукають дешевші речі, навіть якщо вони не такі якісні. А мені ж іще й заробити потрібно. Це ринок. Тому торгуватиму українським лише тоді, коли воно буде дешевше. Та й узагалі буде.

Напрошується запитання: кого ж реально підтримає заборона ввезення вживаного одягу — вітчизняного чи китайського виробника? Адже ті люди, які купують речі на «секондах», мають потребу в дешевому товарі. Про українські вироби легкої промисловості такого не скажеш.

— Я одягаюся на «секонді» лише тому, що не можу собі дозволити купувати ті нові речі, які хочу, бо вони дорогі, — зазначила студентка Ольга. — А дешевий китайський одяг носити просто огидно. Краще вже пристойний вживаний. До речі, якщо пощастить, то в магазині секонд-хенду можна придбати й абсолютно нові речі, навіть із етикетками.

Чи шкідливо для здоров’я

«Відомості» вирішили з’ясувати ще одне важливе питання: чи шкідливий секонд-хенд для здоров’я? Адже не секрет, що речі, які були у вжитку, купують не лише для дорослих, але й для дітей. У цьому питанні, виявляється, держава повністю самоусунулася.

— Санітарна служба сьогодні не має повноважень контролювати секонд-хенд, — повідомили у секторі зв’язків із громадськістю обласної СЕС. — Усе, що ми можемо перевірити, — це те, чи є довідка про дезінфекцію з місця купівлі товару.

Власники ж вживаних речей запевняють, що за кордоном дуже строгі правила дезінфекції. Тому, мовляв, ніякої шкоди. Щоправда, рекомендують усе ж одяг перед тим, як вдягнути, декілька разів випрати і випрасувати. Про всяк випадок.

До речі, жоден із волинян, із ким довелося поспілкуватися на тему заборони секонд-хенду, її не підтримав. Якщо його ввозять у таких кількостях і він розкуповується, то, напевно, треба подумати не про те, як заборонити, а як зробити так, щоб усі ми мали змогу купувати новий гарний одяг. Тоді вживаний стане просто невигідно возити.