Селяни-одноосібники годують країну, проте пенсій не отримують

Селяни-одноосібники через прогалини в законодавстві та небажання влади дослухатися до їхніх прохань по досягненні пенсійного віку залишаться ні з чим. Держава не забезпечує їм належну пенсію, попри те, що ці люди все своє життя гнуть спину, щоб ті ж самі владці мали що їсти.

Відповідно до чинного законодавства, пенсійний стаж нараховується помісячно. Враховуючи сезонність сільськогосподарських робіт, селяни, а також працівники цукрових заводів, водних господарств із 12 місяців щорічно додають до свого трудового стажу всього шість-сім місяців. Таким чином, аби заробити пенсію, сільгосппрацівники повинні працювати 40-50 років, тоді як решта категорій населення, які зайняті несезонною роботою, виходять на пенсію значно раніше — жінки поки досягають пенсійного стажу через 20 років праці, чоловіки — через 25. Заступник голови Асоціації фермерів Волині Олег Галасун розповів «Відомостям», що вихід бачить у введенні єдиного соціального збору, який уже давно практикують європейці. Наприклад, польські аграрії щомісячно сплачують трохи більше як 200 гривень до спеціального соціального фонду, а при виході на пенсію отримують повноцінне державне забезпечення.

— Селяни-одноосібники сьогодні перебувають поза соціальним статусом, поза соціальним забезпеченням. Тих селян, для яких ведення сільського господарства є основним видом діяльності, потрібно внести до спеціального реєстру, тим самим забезпечити їх гарантією на мінімальну трудову пенсію, — зауважив Олег Галасун.

Запропоновані волинськими посадовцями поправки до Проекту економічних реформ у галузі сільського господарства були направлені на розгляд до урядової комісії. Щоправда, з того часу минув уже майже рік, а зрушень — ніяких.

На нещодавньому засіданні сесії обласної ради депутат, власник приватно-орендного сільгосппідприємства імені Шевченка, що у селі Угринів Горохівського району, Андрій Турак знову підняв це питання. Він має вже готовий проект, втіливши який, вдасться вирішити проблему пенсійного забезпечення одноосібників, а також наповнити бюджет.

За його словами, близько 40 тисяч сільгоспвиробників на Волині в похилому віці не матимуть засобів для існування.
— На Волині зареєстровано 160 тисяч одноосібних господарств. Нехай половину з них утримують пенсіонери. Припустимо, що ще 40 тисяч господарів мають додаткові джерела прибутків, але для решти 40 тисяч одноосібників сільське господарство є єдиним способом заробити копійку. При тому, що виробляють 80% продукції в області, вони залишаються поза законом. Єдине, на що можуть розраховувати, — це соціальна пенсія, яка нині становить 257 гривень. Люди вирішують продовольчу проблему держави, проте не захищені соціально. Ця категорія ніде не зареєстрована, страхові внески до Пенсійного фонду не платить, власних грошових накопичень не має, а тому, коли настане пенсійний вік, одноосібники отримають смішну пенсію. Вони не застраховані від нещасних випадків, не мають лікарняних. Орендарі, як правило, місцевих селян на роботу беруть мало. Так звані інвестори сидять у Києві, а на Волині мають своїх намісників. Людей із роботи повиганяли, худобу вирізали... Їх цікавить лише земля. Вони мають сучасну техніку, обслуговування якої вимагає лише кілька людей. Їх привозять зі сторони. Та й ті отримують зарплату «у конвертах», — наголосив пан Турак.

Так, за словами Андрія Антоновича, проблему треба вивчати масштабніше, а починати варто якраз із наведення порядку з землею.
— В руках латифундистів, транснаціональних компаній, в оренді перебуває половина нашої землі. Їх цікавлять винятково земельні наділи, а не доля людей, які на них могли б працювати. Що має держава, село від такої оренди? Люди без роботи, заробітної плати нема кому платити, відповідно, жодних податків. А те, що ці орендарі сплачують копійки за оренду, це теж проблема. Подумайте тільки: з одного гектара землі латифундист платить вісім гривень фіксованого податку. Якби він платив вісім гривень за гектар та ще 15% податку від прибутку, та 37,19% соціального внеску, то, уявіть, як би наповнився і місцевий бюджет, і Пенсійний фонд. Орендарі це добре зрозуміли, тож тепер, приходячи в село, перше, що вони роблять, — нищать ферми, позбавляють селян можливості працювати.
Волинський господарник пропонує єдиний соціальний внесок — 37,19% з людини — замінити сплатою податку з кожного гектара орендованої землі залежно її нормативно-грошової оцінки. Мовляв, якщо не створюєш робочі місця — плати за землю. В середньому по Україні ця сума коливається в межах 200 гривень з гектара. За підрахунками, проведеними депутатом спільно з обласним управлінням АПР, виходить, що для Волині ця цифра становить 217 гривень із гектара. Зауважимо, для поліських районів, де земля бідна гумосом, треба впровадити спеціальну програму «Полісся» — сума до оплати складатиме до 50 гривень. При такій системі орендар уже не сховається. А надходження до Пенсійного фонду, каже Андрій Турак, зростуть у півтора рази, в межах 10 мільйонів.

Для селян-одноосібників депутат теж пропонує вихід.

— Якби одноосібники кожного місяця сплачували до Пенсійного фонду єдиний соціальний внесок — 3,6% від мінімальної заробітної плати, то вони забезпечили б собі хоча б мінімальну пенсію.

Але знову ж таки заковика — треба мати статус одноосібника, чого, на жаль, українським законодавством не передбачено.
Є інше урядове розпорядження. Людина, яка не зареєстрована в Пенсійному фонді, проте хоче отримувати пенсію (в тому числі селянин-одноосібник), може, за законом, платити 33,2% від мінімальної заробітної плати щомісяця. Це приблизно майже чотири тисячі в рік. Питання в іншому: чи може селянин платити такі гроші та чи є гарантія того, що в нинішніх умовах економічної нестабільності ці кошти йому зарахуються?