Італія вразила неповторною красою, дешевим одягом і дорогою їжею

Багатьох туристів, які їдуть на відпочинок чи екскурсію до Італії, ця країна вабить великою кількістю пам’ятників архітектури та мистецтва, що сягають часів середньовіччя. Не менше людей хочуть тут побувати, бо Італія — центр світової моди. А для когось вона — просто найромантичніше місце, де можна за келихом вина та шматочком смачної піци гарно провести час із коханою людиною. Однак, якщо ти ні разу там не був, то хочеться осягнути та побачити хоча б маленьку частинку з усього переліченого. В грудні, якраз перед католицьким Різдвом, в Італії побувала кореспондент «Відомостей».

Правду кажучи, подорожувати саме в цей час було трохи боязко, адже по телевізору часто показували, як у Європі — то в тій, то в іншій країні — через заметілі переривався рух транспорту, не працювали аеропорти. Проте поїздка планувалася зарання, і квитки вже були придбані. До того ж з Інтернету дізналися, що саме перед Новим роком в Італії розпочинаються розпродажі, тож модні фірмові речі можна купити за знижками. Випала нагода поєднати приємне з корисним.

До польського міста Лодзь їхали автомобілем. А вже звідти до Мілана летіли літаком. Так виходить значно швидше та дешевше, бо з Польщі квиток на літак до Італії коштує 25 євро плюс 7 євро за багаж вагою 15 кг. Як виявилося, в Польщі постійно діють такі дешеві авіалінії, тому нашим сусідам можна їздити до Влох (так вони називають Італію) хоч кожного тижня. На жаль, в Україні такого нема, крім того, необхідна шенгенська віза.

Супроводжував нас у поїздці друг із Польщі. Саме він попередньо забронював квитки на літак і вибрав маршрут подорожі, щоб була максимально цікавою. Він дуже добре знає Італію, до того ж вільно володіє італійською й англійською мовами.

Спостерігаючи неповторні пейзажі засніжених вершин гір із висоти, не помічаєш, як промайнуло дві години перельоту. Особливо гарний краєвид під час приземлення — ввечері освітлені міста та вулиці між горами в долинах схожі на розлите золото.

Верона — місто закоханих

В аеропорту Мілана польський товариш узяв напрокат машину, й ми вирушили до Верони. В Італії дістатися з одного міста в інше дуже легко, оскільки вони з’єднані автобанами, на яких швидкість 140 км/год. вважається середньою. Проте ці шосе, на відміну від аналогічних у Німеччині, платні. За користування ними залежно від кілометражу треба заплатити 2-3 євро в одну сторону.

На фото: Будиночок Джульєтти у Вероні

Розмістившись у готелі, йдемо на прогулянку вечірньою Вероною. Життя у центрі старої частини міста кипить, усюди повно народу, мабуть, багато й туристів. Незважаючи на те, що досить прохолодно, приблизно 0°C, безліч кафе й ресторанів пропонують відвідувачам столики просто неба. А для тих, хто вже дуже замерз, продають, також на вулиці, гаряче вино. Склянка коштує два євро, але напій справді смачний і дуже гарячий. Також працюють торгові ятки, крамниці, де продають різноманітні сувеніри, зокрема різдвяно-новорічної тематики. Взагалі, здавалося, що там уже настав Новий рік: ялинки (бо їх бачили кілька) — прикрашені та виблискують вогнями, вулиці — святково освітлені безліччю гірлянд найхимерніших форм. І все просякнуто духом старовини. Численні споруди, збережені у їхньому первозданному вигляді ще з давніх часів, і вузькі вулички, викладені бруківкою, створюють враження, наче ти потрапив у середньовіччя. І житлові будинки, що розміщені тут же, з дерев’яними віконницями, які на ніч закривають, також мають вигляд стародавніх. Узагалі, в Італії навіть нині, якщо споруджують будівлю, то зводять її так, аби не виділялася з цілісної архітектурної картини, тому чимало сучасних збудовано під старовину. Цікаво, що балкони, та й самі вулиці, прикрашені великою кількістю зелені та квітів. Не знаю, що то за сорти, але навіть взимку там цвітуть квіти, ростуть зелені пальми, якісь кущі, хвойні дерева.

Повечеряти у ресторані — задоволення надто дороге. Скажімо, за м’ясні страви з гарнірами, десертами, вином (до речі, там воно дуже популярне і подають його у графинах) на п’ятьох осіб заплатите більше трьохсот євро. Їжа досить специфічна і до неї треба звикнути. Приміром, страви містять багато зелені, якщо м’ясо — то ледве просмажене, найрізноманітніші макарони та клюски — у них це називається «паста». Крім того, чи не до всіх страв обов’язково подають сир «пармезан». Також популярні морепродукти, піца.
Зранку у Вероні було сонячно і здавалося, що день буде теплим. Однак це лише на перший погляд. Насправді там висока вологість. Отож навіть при 2-3°C з позначкою плюс можна змерзнути. Тому порада всім, хто надумає відвідати північно-східну Італію, взимку — одягатися тепло, бо ми добряче померзли, тому доводилося час від часу зігріватися гарячим вином. Однак позитивних вражень стільки, що й про холод забуваєш. Та й навколишні краєвиди зігрівають, адже Верона розміщена біля підніжжя Альп на березі річки Адідже. Зелені трава та дерева, клумби з квітами, чисті, сухі вулиці, навіть натяку на сніг немає — одне слово, все, як влітку. Напевно, весь сніг випадає в горах, бо здалеку було видно їх білі схили. Вражає ідеальна чистота вулиць: ніде не валяються ні папірці, ні недопалки, а смітники стоять через кожні кілька метрів. Спостерігала, як дівчина гуляла з собачкою, а та на вулиці «сходила в туалет», то молода хазяйка все прибрала целофановою торбинкою і викинула у смітник.

Схоже, що найпопулярнішими видами транспорту в італійців є велосипеди та скутери. Їх і у Вероні, й в інших містах, де побували, дуже багато: стоять собі припарковані просто неба, і ніхто їх не чіпає та не краде.

За цілий день була змога роздивитися й окремі архітектурні пам’ятки, а їх у Вероні безліч — різні церкви, замки готичного та барокового стилів, залишки фортеці та ін. Але найголовнішою вважається давньоримський амфітеатр, який був споруджений у 1 столітті н. е. Його тут називають «Арена». З 19 століття тут дають спектаклі, наразі це найбільший оперний театр під відкритим небом. За минулі століття Арена поринула у землю на два метри.

Також відвідали будинок Джульєтти з його знаменитим балконом, під яким стоїть її бронзова скульптура, де вона пригорнула одну руку до грудей. А неприкрита рукою частина відполірована до блиску тисячами торкань й обіймів. Стіни вхідної арки до будинку списані зізнаннями у коханні різними мовами.

На центральній площі у Вероні, як і ввечері, дуже людно, туристи фотографуються біля фонтана, ялинки. Тут же можна придбати якісь сувеніри, а ще продають біжутерію й одяг. Трохи змерзла, тож довелося купити теплий светр. Заплатила 20 євро, але він виготовлений із натуральних ниток, у нас би такий коштував гривень з 400. І біжутерія якісна та недорога, попри те, що продається в центрі туристичного міста. В Україні намагалися б втричі дорожче з туриста «здерти», ще й підсунути якийсь непотріб. В Італії ж можете сміливо купувати речі на вулиці, і вони будуть хорошої якості й дешеві, звісно, не знаних фірм, а виготовлені у невеликих приватних цехах.

Закортіло якоїсь домашньої їжі, тому тут же, на вулиці, де готують страви, купили смаженої картоплі з ковбасою. Порція коштує 13 євро. Півлітрова пляшка мінеральної води вартує 1 євро. Багато людей надають перевагу саме таким обідам нашвидкуруч на вулиці, бо це значно дешевше, ніж у ресторані чи кафе. Хоча, звісно, як для нас, то й це задорого, а для європейців із їхніми зарплатами, можливо, й нормально.

Озеро, як море

Ввечері вирушаємо до іншого, як потім виявилося, не менш мальовничого міста Дезенсано, що розміщене на озері Гарда. З готелю на березі озера відкривався неповторний краєвид. Увечері озеро було неспокійним і било хвилями об берег, як справжнє море. Це й не дивно, адже воно найбільше в Італії: довжина — 52 км, а максимальна ширина досягає 17 км. Його вважають найчистішим озером у Європі. Безліч архітектурних пам’яток і пишнота пейзажів зробили Гарду улюбленим літнім курортом.

На фото: Краєвиди Дезенсано

Того ж вечора їдемо до іншого міста — Сірміоне, що знаходиться недалеко. Саме там знімали колись кінофільм про Джеймса Бонда. Найвідоміша його визначна пам’ятка — це замок 13 століття, який із усіх боків оточений водою. На жаль, ми там побували вже пізно ввечері, однак все одно було цікаво. Влітку тут бувають найвідоміші зірки шоу-бізнесу та політики, адже відпочинок біля озера у Сірміоне є одним із найдорожчих у Європі.

Наступного дня наш польський гід повідомив, що в Дезенсано «базарний» день, і ми можемо відвідати місцевий ринок.

Базар майже нічим не відрізняється від нашого: так само стоять палатки, машини, і на вулиці торгують хто одягом, хто взуттям. Особливо багато тут шкіряних виробів — пояси, сумки, гаманці. Єдина відмінність — продавці мають касові апарати і кожному покупцеві вручають чек. Ціни на товар, а він справді добротний, нижчі у кілька разів, порівняно з нашими, за товар такої ж якості. Можна, напевно, й торгуватися, та оскільки мови не знаєш, то платиш ту суму, яка вказана на ціннику. Верхнього одягу не так багато, скажімо, дублянок взагалі не бачила, а шубки були лише у двох місцях, але дуже дорогі. Чую десь поряд знайомі слова — старша жіночка розмовляє по телефону: «Так, взяла. Той розмір тобі підійде». Наздоганяємо її: «Добрий день!». Вона обернулася: «Добрий!» — поспіхом промовила та швидко пішла далі. Чула російську мову в магазинах Мілана. Як то кажуть, нашого цвіту по всьому світу.

Мілан розпочинається з Дуомо

Після обіду польський друг пообіцяв відвезти на шопінг в торговий центр, що розміщений приблизно за 50 км від Мілана. Мабуть, аби його обійти, й дня було б замало, а ми мали всього-на-всього дві години, тому можна було лише роздивитися, а не придбати. Тут продають фірмові оригінальні речі. Звичайно, вони недешеві, але й не такі дорогі, якби ви їх купували в Україні. Наприклад, фірмовий спортивний костюм від «Аdidas» вартує 140 євро, кросівки — 72 євро, джинси від «Calvin Klein» — 60.

На фото: Площа біля Доумо у Мілані

На вечір прибуваємо до однієї зі світових столиць моди — Мілана. Прадавня його назва — Insubria Mediolanum. Певно, саме тому поляки ще й досі його називають Медіоланом. Це досить велике місто з населенням 1,3 млн. чоловік. Знайомство з ним розпочалося з величезного готичного храму в самому центрі — Домського собору (Дуомо). Позаяк наш готель розташований не надто близько до центру, довелося скористатися метро. Це інколи буває набагато швидше, ніж добиратися автівкою, бо, буває, аби з одного кінця міста доїхати в інший, витрачаєш до шести годин — настільки інтенсивний рух і багато транспорту, що призводить до заторів.
Дуомо відбудовувався впродовж чотирьох сторіч, у результаті чого до спочатку задуманого готичного вигляду додалися безліч елементів найрізноманітніших архітектурних форм. Собор Дуомо в перший момент просто вражає своєю величчю, монументальністю й навіть помпезністю. Дах собору складається з незліченної кількості шпилів, схожих на гребінь. Стіни Дуомо прикрашені більш ніж 3,5 тисячі скульптур святих, тварин і дивовижних чудовиськ.

Внутрішня обстановка вражає незліченною кількістю фресок, вітражів. Тут час ніби зупиняється, і тобі ще й ще хочеться походити та помилуватися приголомшливою красою.

Біля площі Доумо пройшлися «Галереєю Віктора Еммануїла» — найстарішим і найбільшим критим пасажем у Європі. Звідси два кроки до театру «Ла Скала». Від центру галереї на всі боки розбігаються криті вулички з ресторанами, магазинами. Тут гуляють, шопінгують. Однак ціни в центральних бутіках дуже високі, хоча деякі фірмові речі можна придбати за досить помірні. Та все-таки краще робити покупки десь на околицях міста. За два дні у Мілані ми встигли і магазини відвідати, і прогулятися в парку, і побувати на виставці картин Сальвадора Далі. Ну де ще таке побачиш, як не в Італії?

Але для всіх, хто колись буде мандрувати, порада — вчіть іноземну мову. Без знання англійської ви нічого у чужій країні не доб’єтеся, не зможете запитати елементарного. Тому хоча б візьміть з собою розмовник, або вивчіть кілька фраз мовою тієї країни, у яку їдете.