Народний депутат Гаврилюк: «Голос народу звучить так, наче Україна зараз у пеклі»
На роботу — громадським транспортом, стриманий костюм, придбаний у межах середньої зарплати, в холодильнику продукти з найближчого супермаркету — це ідеальний політик очима народу. Таких багато в Європі. В Україні — один.
Завершуючи настанови, де і як я маю чекати на зустріч, помічник депутата Сергій спитав: «Ви ж упізнаєте його? Знаєте, як він виглядає?»
Ще б пак. До місця, де триває державотворчий процес, він дістається на метро. Михайло Гаврилюк, козак, єдиний в Україні народний депутат, котрий і на сесійних засіданнях у Верховній Раді, й у повсякденному житті замість коштовних костюмів від Brioni (улюблений бренд українських можновладців; вартість виробу італійського дому моди стартує від 17–20 тисяч гривень) вибирає камуфляжний одяг, опікується батальйоном «Золоті ворота», а в розмові поводиться наче парубок із сусіднього обійстя. І сподівається все найкраще для України зробити зараз, аби не переобиратися на другу каденцію.
— Михайле, як ви почуваєтеся у Верховній Раді серед дорого одягнених людей на розкішних автомобілях?
— Я народився у незаможній сім’ї. Мене навчили любити людей, своїх ближніх, а не гроші. Гроші мене не спокушають. Влада теж. Звісно, виникають непорозуміння. Простій людині непросто знайти спільну мову з мільйонером.
— Ви були на Майдані з самого початку. Скажіть, чи тепер вас оточують ті самі люди, які зверталися тоді зі сцени, які говорили тоді, що вони з народом? Чи щось змінилося?
— Традиційно ті, хто дає багато обіцянок, багато говорить, нічого не роблять. По-друге, прийшовши до влади, вони опиняються перед великою спокусою до грошей, жаги володарювати. Не кожен встоїть, багато піддається спокусі диявола. Людина, яка важче від ложки в руках нічого не тримала, яка ніколи не лягала голодна спати, ніколи не думала про те, чим буде завтра годувати родину, — як вона може думати про нужденних?
— А в чому розбіжності?
— Я намагаюся захистити народ. Наприклад, виступаю проти відміни пільг для інвалідів 1-ї та 2-ї груп, дітей-сиріт, багатодітних родин. А вони цього не розуміють. Кажуть: немає у бюджеті коштів. То нехай шукають! Як це взяти і «відрубати» дітям допомогу? Хай статками поділяться мільйонери.
— Серед депутатів є учасники АТО. Ви товаришуєте з ними?
— У парламенті знайти друга не просто. Звісно, спілкуємося, не ворогуємо — це точно.
— Мама, родина пишаються вами?
— Звісно. У нашому роду не було таких великих чинів. Може, ще за козаків. А тут депутат. Як-не-як, привід для гордості є.
— Напевно, до вас отак запросто звертаються сусіди, односельці з різними проханнями?
— Так, односельчани просять зважати на їхні, простих бідних людей, проблеми. Відколи село стоїть, там ніколи не було дороги. Асфальтове покриття давно «лежить» у документах — влада вкотре обдурила народ. Ця проблема наразі не зовсім актуальна, бо в країні війна. Однак ми продовжуємо справно платити податки за пальне, за дороги, наприклад. Платимо стільки, що мали би дороги, вкриті золотом. Але їх нема, бо хтось кладе гроші собі в кишеню, а нам раз або двічі на рік латають ями.
— Тема війни на Сході вам особливо близька, адже ви займаєтеся волонтерством, допомагаєте бійцям, котрі перебувають у зоні АТО. Прокоментуйте ситуацію, що склалася довкола 51-ї ОМБР. Від початку АТО вони мають найбільші втрати солдатів. Кілька десятків тих, кому вдалося вижити в пеклі, як, наприклад, Іловайський котел, командувачі віддали під суд за дезертирство.
— Якщо волинські солдати звернуться до мене, я надам їм усіляку підтримку та допомогу, що в межах моїх депутатських повноважень.
— На вашу думку, чому в нас досі триває війна?
— Питати треба у нашого Президента, міністра оборони. Вони мають знайти тих, хто винуватий у Іловайському котлі. Президент іще тоді наказав своїм службам провести розслідування. Але щось вони мовчать. Мабуть, є що приховувати. Нині ж маємо таку ситуацію, що її непросто вирішити. Задіяні потужні російські сили. Це по-перше. По-друге, якби була у нас сучасна зброя, а не ті зламки, що зараз на фронті... З іншого боку, відсутність адекватного командування. А ще нема порядку в батальйонах.
— Очищення влади. Кого б ви люстрували першим?
— Люстрація — хороша справа. Починав би з голів сільських, потім районних рад і далі. Депутатів міських, районних. Усіх треба люструвати, у мене з ними кожного дня йде війна. «Нас вибрав народ, ви не маєте права!» — і вони починають мені пхати палки в колеса, не дають повноцінно працювати, відмовляють у наданні необхідних документів, не задовольняють депутатських запитів. От скільки зараз розбазарюється землі! Прикриваються учасниками АТО, а насправді бійцям дістаються крихти. Основна частина переходить у володіння чиновників та членів їхніх сімей.
******
Нещодавно минуло сто днів, як козак із Майдану став народним обранцем від «Народного фронту». У вересні Михайло Гаврилюк планує стати студентом, щоб потім, коли всеукраїнське добро переможе зло і влада нарешті почує простих людей, трудитися вчителем праці або фізкультури.