У Солотвино на солоні озера

А чому б і ні? Подумали ми з подругою і гайнули автомобілем минулого тижня в Закарпаття. Дуже вже хотілось випробувати на собі, що то за така солона вода, до якої з’їжджаються тисячі людей, і не тільки з України, аби підлікувати свої кісточки та бронхіти.

А таки солона. Прирівнюють її до води Мертвого моря. Щоб було зрозуміло: заходиш у воду і як поплавок «ходиш» по поверхні, незважаючи на глибину. Пливти нереально, а от велосипедик покрутити запросто. Саме «велосипедиком» ми рухались у воді.

Щодо солоних озер, то їх у Солотвино декілька. Центральне – Кунігунда. Утворилось у результаті затоплення однойменної соляної шахти. Саме це озеро й послужило основою для створення штучних та басейнів.

Як ми зрозуміли, місцеві розібрали між собою ділянки і організували кожен свою базу відпочинку. Їх безліч: великих і маленьких. У більшості з них на території розмістились басейни з такою ж солоною водою. У тому, де ми відпочивали, вода взагалі була як рупа.

Щодо цін, найнижча 250 грн. Але це рідкість. В основному 350-500 з людини. У приватному секторі можна зняти кімнату за 100-150 грн з особи. Зауважу, на короткий термін не дуже хочуть здавати за такими цінами, хоча б на п’ять днів.

Для послуг приїжджих – в селі лікарня. Можна проконсультуватись у лікаря стосовно купання, відвідування соляної кімнати, стану здоров’я.

З харчуванням проблем жодних. Кожна база має свою їдальню. Готують дуже смачно. Ціни коливаються від 40 до 70 грн за страву.

Єдине, що псує відпочинок, це відчуття постійного пилу. Якщо в селі асфальтові дороги, то в районі курортної зони – посипані щебенем у перемішку з піском. Тому, коли проїжджає машина, стоїть стовп пилу. Він скрізь: в торгових палатках, на траві, одязі, речах… Місцеві примудрились з цим явищем боротись за допомогою поливних шлангів. Після кожної машини «зрошують» дорогу. Ну, і сміття. Його дуже багато на обочинах. Як і купи чорних мішків, що чекають на вивезення.

Галина ФЕДОРЕНКО