Лукашенко перестає бути «батьком» для білорусів

Такі висновки можна зробити з червневого національного опитування Незалежний інститут соціально-економічних і політичних досліджень (НІСЕПД), повідомляє Ru.Delfi.

При цьому білоруси демонструють дивовижну здатність адаптуватися до погіршення життя. Хоча білоруська економіка продовжує падати, частка тих, хто вважає, що вона в кризі, зменшилася з 87,8% у березні до 81% в червні. Загалом за квартал економічне самопочуття білорусів, за висновком НІСЕПД, навіть дещо покращилося.

У бравурну риторику білоруси вже не вірять

Цікаво, що й електоральний рейтинг Олександра Лукашенка за цей час злегка зріс — з 27,3% до 29,5%. Різниця, правда, в межах статистичної похибки, та й рейтинг довіри за квартал сповз з 41,7% до 38,6%, але у всякому разі, як бачимо, весняний указ про підвищення пенсійного віку, всупереч прогнозам аналітиків, ці особисті показники офіційного лідера аж ніяк не обрушив.

Хто знає, може, Лукашенко навіть пошкодує, що підвищив вік тільки на три роки, а не відразу на п’ять років (експерти кажуть, що через лічені роки все одно доведеться, бо цей напівзахід не врятує Фонд соціального захисту населення). Адже народ з’їв пігулку і навіть не особливо скривився.

Хоча загалом керівника країни цифри НІСЕПД навряд чи порадують. Як бачимо, всупереч заявам Лукашенка, що ніякої кризи в країні, більшість його співвітчизників впевнена: є, є. Більше того, 42,3% називають головним винуватцем кризи саме Президента.

Досить критично сприйняли народні маси й бравурні тези, що пролунали в квітневому посланні глави держави народу і парламенту. Наприклад, 55,8% не погодилися із заявою, що «всі необхідні рішення для розвитку економіки влада вже прийняла, їх просто потрібно реалізувати» (погодилися лише 31,1%). Не особливо вірять білоруси і в те, що «в основі державної політики лежить турбота про людину», і в здатність Президента перемогти корупцію, і в іншу казенну риторику.

Очі електорату давно згасли

Найбільш показовий тренд полягає в тому, що рядові білоруси розчаровуються в Лукашенкові як виразникові їхніх інтересів, а побудовану ним систему сприймають все більш відчужено.

Сьогодні 54,4% вважають, що глава держави насамперед спирається на президентську вертикаль (десять років тому так вважали 37%), 32,1% — що він спирається в першу чергу на державних чиновників (десять років тому цієї думки дотримувалися 20,5 %).

За цей же час помітно знизилися частки тих, хто вважає, що Президент перш за все спирається на культурну та наукову еліту (з 8,3% до 4,4%), на пенсіонерів (з 41,4% до 21,8%), на жителів села (з 30,2% до 11,5%), на простих людей (з 34,2% до 8,2%).

З цими цифрами корелює і такий тренд: тільки менше 30% погодилися в червні, що нинішня білоруська держава — «це моя держава, воно захищає мої інтереси», при тому що ще рік тому так вважали 41,2%.

Хоча загалом патерналістські настрої в білоруському суспільстві залишаються досить сильними, соціологія показує, що простий білорус перестає дивитися на Лукашенка як на турботливого «батька», а бачить правителя, котрий вибудував потужну бюрократичну систему, яка забезпечує йому утримання влади.

На цьому тлі особливо безглуздим і анахронічним здається недавні Всебілоруські збори, за допомогою яких незграбно намагалися підтримати міфологему «народного Президента».

Навіть по офіціозних теле- і фотозвітах останнього часу видно, наскільки штучним, імітаційним стало спілкування глави держави зі співгромадянами. Два з гаком десятиліття тому, в період боротьби за президентство і на початку правління, Лукашенко дійсно наживо контактував з людьми, вміло заводив їх популістською риторикою, отримував реальну енергетику підтримки.

Зараз він банально витійствує перед мовчазними купками відібраних представників того чи іншого трудового колективу, на обличчях яких — байдужість, напруга, нудьга, але немає і сліду захоплення. Очі електорату давно не горять.

Крім того, і явна брехня вже не проходить. Майже 59% не поділяють заяву офіційного лідера, що «тверда більшість нашого населення згідна з підвищенням пенсійного віку» (погодилися з цим твердженням лише 15,1%).

Політична система працює без народу

Кілька  радісних цифр знайдуть для себе в свіжому звіті НІСЕПД опозиціонери. Наприклад, за півроку з 50,9% до 57% зросла кількість тих, хто вважає, що в цілому стан речей в країні розвивається в неправильному напрямку. 65,5% виступають за зміну нинішнього становища (за збереження — тільки 25,2%). При цьому дещо зросла частка прихильників змін через вуличні протести, а рейтинг опозиційних політичних партій взагалі підскочив з 11,3% в березні до 21,3%.

Але при цьому важливо розуміти, яких змін хочуть білоруси. Питання демократії, які  так хвилюють політичну опозицію, у маси далеко не в пріоритетах. Не гріє і перспектива болісних реформ (хоча без цієї ломки, латанням анахронічною «білоруської моделі розвитку» нічого не виправиш). Багато хто хотів би, грубо кажучи, роздобути більш турботливого «батька», який щедріше за Лукашенка наділяє благами.

Втім, і це бажання сьогодні існує в формі російської приказки «хотеть не вредно». Беззмінний Президент створив політичну систему, яка має потужний силовий кулак і де-факто обходиться без участі народу (якщо не брати до уваги карго-культу у вигляді періодичного вкидання шматків паперу в урни на виборчих дільницях).

Напевно, честолюбної керівнику прикро, що народна любов зів’яла, але за великим рахунком коліщата системи справно крутяться і без цієї любові.