Олексій Буторін: Люди, які воювали, країну не зрадять

Олексій Буторін добре відомий у Нововолинську, адже тривалий час працював на заводі «Кроноспан», був директором ТОВ «Моторний В.І.З.», із 2010 року — депутат Нововолинської міської ради. За цей період усе, що обіцяв для своїх виборців, виконав. Загалом громадсько-політичну діяльність провадить понад 15 років. Був активним учасником Майдану в Києві. Після Революції Гідності очолив осередок «Правого сектору» в Нововолинську. З червня воює у лавах добровольчого батальйону «Азов», тому про війну знає не з переказів чи картинок, а з власного досвіду та пережитого на Сході. Про те, чому ллється кров, хто заважає перемогти і як нам не помилитись у виборі, щоб ситуація в країні змінилася, Олексій Буторін розповів «Відомостям».

Варто зазначити, що Олексій Буторін народився у Володимирі-Волинському в сім’ї військового. З дитинства батько виховував синів (його та брата-близнюка. — Авт.) патріотами. Олексій Олексійович пригадує, як колись, ще за Радянського Союзу, їх із братом виключили із піонерів за те, що носили синьо-жовті значки.

Звичайно, людина з активною громадянською позицією не могла лишатись осторонь нещодавніх подій в Україні. Однак, каже Олексій Буторін, Євромайдан він на початках не підтримував.

— Я проти євроінтеграції, не потрібна нам і Росія, а необхідно зробити, щоб не крали у бюджеті, й тоді Україна стане настільки багатою, що Європа нам позаздрить, — каже кандидат у депутати. — Але коли побили студентів, кинув роботу і зрозумів, що я маю бути там. Справжній чоловік повинен дбати і забезпечувати не тільки сім’ю — він повинен щось зробити для суспільства. Я пішов на Євромайдан, думав, це буде швидко, ми відіб’ємо цю нечисть. Після подій 19 січня на Грушевського я та мої однодумці зрозуміли, що потрібно організовуватися, щоб протистояти. Якраз створювався «Правий сектор», і ми об’єдналися з нашими нововолинськими побратимами-однодумцями у Волинську штурмову сотню — я став її командиром. І барикаду на Грушевського тримала саме моя сотня. До нашої сотні пристали тернополяни, львів’яни.

Після Майдану Олексій Буторін очолив у Нововолинську «Правий сектор» і розвивав цей рух. Коли почалося протистояння на Сході, у перших числах травня відразу відправився туди.

— Практично усім складом поїхали, — розповідає Олексій Олексійович. — До червня були у батальйоні Яроша. Влада не давала Ярошу зброї та можливості придбати її. Тому він погодився, щоб ми (20 осіб. — Авт.) воювали у складі батальйону «Азов». Ми ввійшли у склад третього взводу третьої роти. З перших днів почали давати показники саме з бойової підготовки. Через кілька днів уже виїжджали на бойові завдання, патрулювання, захоплення полонених і зачистку міст, що робимо й до сьогодні. Спочатку, коли були у Яроша в батальйоні, за Красноармійськ воювали, у складі «Азов» брали участь у зачистці Мар’їнки, Нового Світу, в боях під Іловайськом, зараз Маріуполь тримаємо. Хтось каже, що тут великі гроші платять, та не платять нам зовсім, тому що ми добровольці — ніякого статусу, ніяких привілеїв. Хтось думає, що тут служать якісь безхатченки чи нерозумні. Але серед нас є люди з кількома вищими освітами, учитель, скульптор, електрик — різних професій. І ніхто не задумується, наскільки вдячна ця справа: знаємо, що це наш обов’язок, бо Міністерство оборони творить такі чудеса… Зараз розформували 51-у бригаду. Але навіщо чотири ешелони важкої техніки гнати до Володимира-Волинського? Це 1700 кілометрів. Який енергоресурс затратили, щоб відправити. Для чого? Щоб тут проінвентаризувати і відправити по інших батальйонах? Усе робиться спеціально, щоб ослабити фронт.

— Чула від військових думку, що коли б АТО керували командири добровольчих загонів, то війна давно б закінчилася. Ви погоджуєтеся?

— Я не супервійськовий, — каже Олексій Буторін, — щоб ним називатися, треба багато років учитись, але мені зрозуміло і всім там, на передовій, що є держава Україна і якщо на її територію ступила чиясь чужа нога з агресивними намірами, відразу потрібно давати відсіч. Були вистріли, були померлі — значить, це війна, а не антитерористична операція. З 44 мільйонів жителів в Україні однозначно, за статистикою, є мільйон здорових чоловіків від 25 років, які мають можливість і бажання воювати або яких можна якось мотивувати. І якщо їх зібрати й поставити в єдину лінію фронту на Сході й дати всю артилерійську техніку, що в Рівному стоїть, а це тисячі одиниць, у Житомирі, під Києвом, біля кордону, починаючи від Закарпаття, то два тижні — і ми будемо ворога за Ростовом гнати. Тому що максимально Путін може зібрати 150–200 тисяч чоловік, не готових воювати такою ціною. Вимкнути всі канали, всі розважальні програми, які спеціально мізки пудрять людям. Дивно: в країні війна йде, а тут люди на дискотеки ходять, веселяться. Закрити всі диско-клуби, бари — нема чого тратити гроші на розваги, коли хлопцям на передовій елементарних речей не вистачає. Виграти війну — це питання бажання, але ніхто не хоче її вигравати, а хочуть побільше вибити нас, патріотів, щоб не заважали красти тим, хто рветься до влади. І Південний Схід хочуть «злити», однозначно. Спеціально кров пролили під Іловайськом. Це ж наші так зробили. Я тоді телефонував до своїх знайомих хлопців, вони казали: нам обіцяли підкріплення, важку техніку, але навіть три патрони ніхто не приніс, просто пацанів «злили», і Семен Семенченко, комбат батальйону «Донбас», теж до цього причетний.

Ми хочемо, можемо і знаємо, як перемогти, але нам не дають, — продовжує боєць. — Ми ж на Майдані будували нову Україну і дали шанс тим, хто при владі, поки ми на фронті, добудувати її за нас. Але ми нікому не вигідні, багатьох із добровольчих батальйонів починають тягати у прокуратуру. Грошей, які пожертвували українці, не освоїли, зате білборди висять на кожному кроці, які вартують не одну тисячу, і це також бійці бачать. У декого з моїх хлопців навіть черевиків немає, а вже води по коліна. Теплого одягу нема, то в матраци закутуємося, газети напихаємо в черевики. І ніхто звідти вертатися не збирається.

Олексій Буторін розповів, що забезпечення військових, особливо тих, хто мобілізований, дуже жахливе, вони виглядають як бомжі. Він переконаний, що на волонтерстві наживаються.

— Бабця кидає 5 грн у скриньку, а хтось уже другий поверх добудовує за ці гроші, — каже Олексій Олексійович. — Є такі випадки, і непоодинокі. Зараз велика біда для наших бійців, що керівництво держави оголосило перемир’я. Багато волонтерів із-за кордону назбирали дорогого воєнного оснащення, яке можна перевезти через кордон. А тут «перемир’я» — і вони вже не хочуть його відправляти.

На запитання, чому вирішив балотуватися до Верховної Ради, Олексій Буторін відповів, що для нього це логічний крок у боротьбі проти системи, яка не дає багатій країні розвиватися.

— В Україні є своє вугілля, газ, якого вистачає на все населення, — переконаний Олексій Олексійович. — Але нас обманюють, створюють масу проектів для замилювання очей. Тому для мене це логічна боротьба — Майдан проти Януковича, війна проти Путіна, а тепер ми всі розуміємо: швидкої перемоги нам не дають досягнути із Києва. На війні потрібно зовнішнього агресора витіснити, але, як виявилося, найбільший наш ворог усередині країни — той, що руйнує державу. Тому потрібно, щоб побільше наших патріотів пройшло у парламент, і не обов’язково це маю бути я. Мені важливо, щоб люди не наступали на ті ж граблі, не вибирали стару команду: вчора був комуніст — сьогодні свободівець, чи був регіоналом — сьогодні у партії Ляшка. І люди думають: от молодець, як гарно розказує. Хочу, щоб прийшла молода команда — з ними хоч буде шанс побудувати країну. Ці люди реально воювали, вони там не зрадили і тут не зрадять, можливо, будуть помилятись, але з ними хоча б шанс з’являється. Головне, щоб це люди зрозуміли, зробили правильний вибір, щоб не пустити стару прогнилу команду.

Мені часто закидають, — продовжує Олексій Буторін, — що я розмовляю російською. А яка різниця, якою мовою буде говорити патріот, який готовий померти за країну, який витягне її і зробить багатою. Мені особисто без різниці. Серед моїх побратимів багато загинуло таких, що навіть і не розуміли української.