Через колізії чинного законодавства торф’яна галузь приречена на загибель

У ході виїзного засідання Дня депутата обласної ради обранці волинської громади ознайомились із роботою ДП «Волиньторф», до складу якого входять торфозавод «Сойне» та Маневицький торфозавод. Саме це підприємство є одним із основних платників податків району й області. Однак існують проблеми, які гальмують розвиток «Волиньторфу». Тому депутати вирішили оглянути виробничі потужності заводів, поспілкуватися з директором, колективом, почути їхню думку щодо стану справ на підприємстві й разом вирішити, як можна допомогти розвитку торфовидобувної галузі.

Як розповів директор ДП «Волиньторф» Іван Киричик, потужності Маневицького торфозаводу — 30 тисяч тонн торфобрикетів у рік, а «Сойного» — 70. Основними споживачами є бюджетні установи Волині та прилеглих регіонів, населення. Невелику частину своєї продукції підприємство експортує у прикордонні країни — Польщу, Словаччину, Угорщину, Чехію, Німеччину, Італію. Рентабельність «Волиньторфу» приблизно 19%, це зважаючи на те, що для бюджетних організацій вона не перевищує 6%.

На фото: Маневицький торфозавод

— Сезонність полягає в тому, що споживача ми маємо в основному в опалювальний період, — розповідає Іван Киричик. — Улітку торф заготовляємо, та при нинішній вартості дизпалива це затратно, тому восени мусимо закумулювати кошти для того, щоб мати можливість успішно провести сезон видобутку. На сьогодні ми його вже завершили. На жаль, найбільшою проблемою, яка не може зрушитись із місця протягом багатьох років, є відведення нових площ під видобуток торфу. Нині ми забезпечені сировинними базами менше як на 50%. Наступного року ця цифра буде ще меншою. Тільки завдяки інтенсивності роботи з видобутку торфу ми забезпечуємо себе сировиною, але є так званий процес затухання, от ми вже входимо у нього. Якщо найближчим часом на законодавчому рівні не буде врегульовано питання відведення площ під видобуток торфу, в нас майбутнього немає. Обласна рада приймала рішення про надання дозволу на отримання ліцензій, — продовжує директор. — Отримати ліцензію — це лише процедурне питання. Сьогодні камінь спотикання — це відведення земель під видобуток торфу. Земельне законодавство говорить про те, що торф’яники завглибшки більше одного метра або попередньо осушені є особливо цінними землями. Тому погодження відведення землі, навіть маючи ліцензії, ми зробити не можемо. Пропозиції змін до закону подали до облради. Надіюся, наступної сесії їх позитивно розглянуть.

Нагадаємо, на 30-й черговій сесії прийняте відповідне звернення депутатів Волинської обласної ради до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України про внесення змін до Земельного кодексу України, Водного кодексу України щодо створення умов раціонального використання торфовищ. Утім, станом на сьогодні вирішення цього питання так і не зрушило з місця.

— Цьогоріч початок сезону видобутку торфу був дуже складний у зв’язку з відсутністю обігових коштів, — продовжує про наболіле Іван Киричик. — В один день попередній керівник провів оборудку всупереч статуту підприємства та без погодження з міністерством, закупивши цінні папери, й тієї ж днини їх продав за умови повернення коштів до кінця року. Ми зробили запит до фірми, яка нам мала вернути гроші до 30 червня, але, на жаль, їх не повернуто, ми звернулися до суду, — розповів Іван Миронович. — Підприємство, яке має нам їх повернути (йдеться про 6 млн грн), зареєстроване в гуртожитку в столиці, не маючи майна, а отже, судовиконавцю не буде навіть що забрати. Його назва «Промгазінвест», наскільки я знаю, це фірма групи «Континіум». Справа перебуває на розгляді у податковій міліції — вже півроку результату ніякого.

Директор розповідає, що коли повернувся до виконання своїх обов’язків, то йому вдалося дещо стабілізувати ситуацію, хоча був змушений економити, зменшуючи обсяги виробництва, тривалість робочого дня, а відтак і заробітні плати працівникам. Але колектив поставився до цього з розумінням: люди погодилися на зменшення тривалості робочого часу, працювали на півставки, щоб знайти можливість добути торф.

На запитання від депутатів щодо можливості залучення інвестицій у підприємство Іван Киричик відповів, що, на його думку, отримувачем ліцензій на видобуток має бути тільки державне підприємство. Але якби знайшовся інвестор, який би хотів вкладати гроші у переробку, вони б раді були його залучити.

— Ми виступали з ініціативою передати підприємство під юрисдикцію облдержадміністрації, тобто розпорядником його майна має стати замість Міністерства палива й енергетики обласна адміністрація, — продовжує Іван Миронович. — Між нами та міністерством є Державний концерн «Укрторф», який сьогодні у нас на утриманні, ми платимо кошти на утримання апарату правління — це до півтора мільйона в рік. Якби ми перейшли до сфери управління ОДА, ці кошти могли б іти на розвиток підприємства.

Директор Маневицького торфозаводу Володимир Щербачук запросив депутатів оглянути технічні можливості підприємства. Він розповів, що підприємству в грудні виповнюється 44 роки. Тут трудиться 120 осіб (а разом на двох заводах — 404. — Авт.).

— У три зміни працюємо, йде безперервне виробництво, зупиняємося на один місяць для проведення капремонту, — розказує Володимир Степанович. — Середня заробітна плата — у межах чотирьох тисяч гривень, ті, хто працює на сировинній базі, у сезон можуть отримувати до 10 тисяч. Соціальні пільги виконуються — забезпечення спецодягом, харчуванням, доставка на роботу.

Він також наголосив на тому, що необхідно вносити зміни до Земельного кодексу, інакше торф’яна галузь приречена на «затухання» через відсутність нових сировинних площ.

Голова Волиньради та депутати пообіцяли своє сприяння.

— Обласна рада вже робила два звернення до центральної влади з приводу вирішення проблемних питань, які виникають на цьому підприємстві, ми й надалі будемо підтримувати ДП «Волиньторф», — резюмував голова облради Валентин Вітер. — Ми загострили проблеми і на найближчих сесіях ці питання будемо порушувати у вигляді проектів рішень і звернень до Кабінету Міністрів та Верховної Ради, щоб були прийняті всі необхідні зміни до законів та постанови, аби підприємство жило, розвивалось і було корисне як загалом для Волинської області, так і для Маневицького району.

Обранці громади побували й на заводі «Сойне». За словами директора «Волиньторфу», в Україні було 34 торфобрикетних заводи такої потужності. Сьогодні ж залишилося всього три, що стабільно працюють, — два на Волині, один на Рівненщині. Ще два збережені у Чернігівській області.

— Білоруси, до прикладу, мали 36 торфозаводів, і на сьогодні всі вони успішно працюють, — розповів Іван Миронович. — У нас же галузь відмирала, проте торф — альтернативне паливо, й зараз на часі інвестувати в цю галузь і розвивати її.

На фото: Депутати на чолі з головою облради Валентином Вітром на «Волиньторфі»