Волонтер Сергій Рижков: Роботи всім вистачить ще як мінімум на рік

Хто бодай трохи слідкує за громадським життям Волині останніми місяцями, мусив хоч раз стикатись із цим чоловіком. Сергій — бізнесмен і міг би спокійно займатися своїми справами, але, певно, в інший час. Нині ж він у лавах Волинської самооборони невтомно допомагає нашим військовим. Завітавши одного вечора у двір, де базуються, просто позаздрила його енергії та постійному бажанню щось робити: ось він розвантажує бус із продуктами, через кілька хвилин знову кудись їде — привозить амуніцію, ще півгодини — й уже грузить машину з речами для хлопців на Схід, а потім мовчки сідає за кермо вантажівки та вирушає на Донеччину, щоб забрати тіло вбитого волинського бійця.

Розмову з Сергієм розпочали з уже звичного запитання до волонтерів, чому він вирішив, відкинувши власні справи, допомагати країні ставати на ноги.

— Чому я? Просто хочу, щоб українці краще жили. А то виходить, що прості люди в нас завжди бідові. Коли заможніше житимуть люди, розвиватиметься бізнес, це ж все взаємопов’язано. Нехай я раз у рік можу дозволити собі поїхати за кордон відпочивати, але ж є такі, що роками не відпочивають, а про інші країни й не мріють. Так не має бути, ми достойні кращого життя, — переконаний самооборонівець.

Оскільки бізнес Сергія пов’язаний із перевезеннями, то й серед волонтерів він переважно виконує роль логіста й відповідального за доставку. Його транспорт, не чекаючи загальної мобілізації, вже давно працює на благо наших військових. Доводиться виконувати й досить сумну, але вкрай необхідну місію. Сергій організовує транспорт для доставки наших загиблих хлопців зі Сходу, але часто й сам сідає за кермо. Розповідаючи про Маріупольський морг, він аж здригається:

— Там картини, як із фільмів жахів. Вражає і старе приміщення, невідь-коли ремонтоване, і ставлення до загиблих. У нас люди віруючі, поважають померлих, а там усе зовсім інакше. Мертві лежать, розкинувши руки в сторони, ніхто не прикритий. Ти можеш виходити і мимоволі зачепитися за чиєсь тіло. Психологічно важко на це дивитися, — повідав Сергій.

Від моторошних згадок волонтер переходить уже до більш приємних моментів сьогодення. Ділиться новими досягненнями: нещодавно забрав із кордону подаровану поляками броньовану автівку. Тож скоро волинські активісти відправлятимуть на Схід нову партію авто, серед яких і броньований власними силами джип, й інкасаторська машина. Я ж подивована масштабами. Невже волинський тил готується до затяжної боротьби?

— Якщо буде перемир’я, навіть тимчасове, за цей час ми зможемо підготуватися, краще забезпечити наших бійців. От-от під’їжджає форма, термобілизна, замовили півтори тисячі устілок для взуття з Китаю. Вони дуже дешеві, але 4–5 годин гріють ноги. Навіть коли завершаться військові дії, блокпостів ніхто не відмінить, захист кордону — теж, як і охорону тих міст від дій терористів. Ті ж військові та спецпідрозділи міліції будуть там ще невідомо скільки часу. Думаю, потім нас чекає волонтерська робота, їхатимемо на Схід автобусом, аби спілкуватись із людьми. Роботи всім вистачить ще як мінімум на рік.

До того ж Сергій переконаний, що волонтерам варто пильно слідкувати і за владою. Адже ще немає кроків ні в антикорупційному напрямку, ні в люстраційному. За його словами, в цій площині все тільки починається. Крім цього, окремий напрямок — діяння Державтоінспекції. Чи не найбільше Сергій чекає реформи саме цього органу, аби той, нарешті, перестав бути каральним.

Повідав він і про ще одне досягнення волинян — створення координаційного центру, де об’єднають зусилля всіх волонтерів.

— Тут знатимуть усе, — каже Сергій Рижков. — Одне із завдань — надання допомоги родичам військових. Особлива увага — на юридичну допомогу. Тут підказуватимуть, як правильно оформлювати різні документи, зокрема на соціальні виплати, й інше. Крім того, співпрацюватимуть і з ковельським центром, що здійснює пошук зниклих волинських бійців.