У Луцьку вбиральні — на ключику!

Проблема нестачі громадських вбиралень у Луцьку й досі залишається актуальною. В облцентрі діє лише три громадських туалети. Причому у два з них зайти ризикне далеко не кожен. Тож, аби не присідати під найближчим кущиком, лучанам і гостям міста все частіше доводиться бігти до вбиральні у кафе чи торгові центри.

Пошуки громадських туалетів розпочнемо з центру міста. Славнозвісна вбиральня на Театральному майдані ще з 2009 року перебуває в оренді у приватного підприємця Патлашинського. Коли спершу її відкривали по великих святах, то останніми роками там навіть замки заржавіли. Свого часу бізнесмен вирішив зробити над вбиральнями другий поверх і відкрити там кафе. Під це міська рада навіть дала йому в оренду два шматки землі в самісінькому центрі. Але коли проект кав’ярні не пройшов, про бажання реконструювати клозет орендар забув. Бо ж, ясна річ, його більше цікавила надбудова над туалетами, ніж сам нужник.

Зараз в управлінні майном міської комунальної власності підтверджують: вбиральня не працює, хоча й перебуває в оренді. Керівник управління Алла Грабко каже, що вони всіляко намагалися вплинути на горе-орендаря, аби таки виконував умови договору та відкрив вбиральню, але так нічого й не добилися.

— Ми навіть хотіли договір оренди розірвати, проте в суді вирішили, що на це нема підстав. Тож туалети й надалі лишаються в оренді в Патлашинського, — зазначає Алла Володимирівна.

Тож у центрі чи не єдиний вихід справити потребу — попроситися до клозету в якомусь кафе. Звісно, це не для сором’язливих, бо подекуди офіціанти і бармени оглянуть вас із голови до ніг, перш ніж покажуть дорогу до туалету. Але пускають скрізь. Крім того, вбиральні можна знайти і в торговому центрі «Луцьк».

Продовжуємо пошуки вже в Центральному парку культури та відпочинку імені Лесі Українки. Тут є аж два безкоштовних туалети, але не кожному під силу скористатись їх послугами. Так, один нужник заховався в глибинці парку, поруч із атракціоном «Орбіта». Проте щоб знайти його, навіть ніяких табличок не потрібно: можна йти просто на запах. Хто і коли прибирає цю вбиральню — невідомо. Та ще більше незрозуміло, коли востаннє там робили хоч елементарний ремонт, адже в кабінах відсутні двері, про умивальники й елементарний злив навіть мріяти не варто — водопровідні труби давним-давно обрізані. Тож батькам, що вирішили покатати свою дітвору на каруселях, необхідно запастись як мінімум дезінфікувальними серветками.

Ще одна безкоштовна вбиральня розміщена на пляжі. Щоправда, вона більше схожа на сільський нужник і призначена явно не для тих, у кого слабкі нерви.

На цьому фоні клозет неподалік від фонтанів виглядає більш-менш пристойно. Вхід — 2 гривні, за це вам ще й паперу пропонують узяти, бо в кабінках його немає. У вбиральні відносно чисто, є умивальники, трохи мила та дзеркало. Якби ще прибрати нестерпний запах! Працює туалет із 12-ї до 20-ї години щодня. Але так лише в теплий період: восени двері до вбиральні традиційно закриті.

У вихідні всі літні кафе у Центральному парку заповнені, а от потрапити до туалету не так уже й просто.

Чи не найбільше літнє кафе розміщене в кінці центральної алеї. Впевнено йдемо туди та запитуємо в продавця-бармена, чи можна скористатися вбиральнею.

— З вас дві гривні, — каже він, дістаючи з-під стійки ключика.

— А для ваших клієнтів теж платно? — запитую.

— Тим, хто в нас щось візьме, безкоштовно. Просто потрібно прийти і попросити ключ, — відповідає він, показуючи, де стоять два біотуалети.

Отак-от! Навіть якщо ти клієнт закладу, в туалет потрібно проситися. Така ж ситуація повторилася ще у трьох закладах. Вартість відвідин біотуалетів коливається від однієї до двох гривень. В одному з кафе вхід платний навіть для його клієнтів. А от при вході в дитяче ігрове містечко «Поляна казок» розмістилися невеличкий магазинчик і кілька столиків із парасольками, там власної вбиральні взагалі немає. Охочих справити нужду відправляють по сусідніх закладах. Один із таких — у самісінькому центрі ігрового містечка. В будь-яку пору дня дітей там не злічити, а от туалет лише один. Щоправда, це єдине кафе, де поруч із вбиральнею є умивальники. Ясна річ, клозет на ключику.

Звісно, добре й так, адже вже менша частина людей буде шукати місце під кущем. Але все ж це неприємно, коли доводиться просити ключ, бо виникає враження, немов збираєшся випорожнитися вдома у продавця. Невже підприємці, що заробляють у громадському парку, не можуть подбати про лучан і забезпечити їх елементарним?

Та коли у центрі хоч такий-сякий вибір є, то в інших районах міста з вбиральнями взагалі глухо.

Не раз доводилося чути скарги від лучан про те, що продавці овочів і фруктів, котрі торгують поруч із багатоповерхівками, не мають куди сходити до вітру. Тож користуються або під’їздами, або найближчими кущами.

— Біля тих торгових точок часто нестерпний сморід. Та й руки ті бідолашні продавчині не мають де помити, — скаржиться лучанка пані Інна.

— Перш за все ті, хто бере землю в оренду під кіоск, мають дбати про своїх майбутніх працівників і передбачити вбиральню та рукомийник, — переконана начальник відділу з благоустрою міста департаменту ЖКГ Ольга Люфт.

Щоправда, як змусити підприємців облаштовувати туалети, вона не знає.

— Так само не дбають про відхоже місце для своїх працівників і власники громадського транспорту. А облаштувати туалети на кінцевих зупинках маршруток — саме їхнє завдання, на мою думку. Адже саме вони повинні подбати про гідні умови праці своїх водіїв, — переконана пані Ольга.

До слова, ще в 2012 році йшлося про те, щоб коштом перевізників таки встановити біотуалети на кінцевих зупинках автобусів, але до цього часу питання з місця не зрушили. Та погодьтеся, це виглядало б доволі дивним у нашій країні, якби підприємці без поштовху міської влади почали дбати про благоустрій.