Престижний диплом не гарантує роботу

При виборі професії варто керуватися не модою, а можливістю працевлаштування

Цьогорічні випускники у суботу відгуляли випускний. Попереду — доросле життя зі всіма його проблемами. І найперша із них  — куди піти після школи, яку професію обрати. Рішення, яке прийме випускник і його сім’я, вплине не лише на найближчі 5 років життя, а й на подальше майбутнє. Чим керуватися у такому важливому життєвому виборі — аналізували «Відомості».

Як свідчать дані, які надали «Відомостям» в обласному управлінні освіти і науки, торік 52% випускників одинадцятих класів вступили у вищі навчальні заклади, 18% — в освітні заклади 1-2 рівнів акредитації (технікуми, коледжі) і 16% обрали навчання у професійно-технічних училищах. Цьогоріч процентне співвідношення, за прогнозами спеціалістів, залишиться приблизно таким самим.  Отож, як бачимо, більше половини випускників прагнуть здобути вищу освіту.  

Аби дізнатися чим вони та їх батьки керуються при виборі майбутньої професії, кореспондент «Відомостей» провела таке собі своєрідне бліц-опитування. Воно не претендує на 100-процентну об’єктивність, проте результати — вражають. Абсолютна більшість із опитаних випускників на питання: «що спонукало вибрати ту чи іншу спеціальність?», відповіли: «батьки вирішили». В свою чергу батьки чим тільки не керуються, вибираючи вуз для свого чада: «хай у фінансовий йде, банкіри великі гроші заробляють», «конкурс менший, поступить, а там побачимо», «юристів завжди треба» і т.д. Більшість батьків, як виявилося, не цікавляться чи реально знайти роботу за обраною ними  спеціальністю для сина-доньки. А дарма. Адже п’ять років пролетить дуже швидко.

А що далі? Будемо нарікати на державу, що робочих місць не створила?

Адже за даними міністерства соціальної політики, на сьогодні кожен третій молодий українець не може знайти собі роботу. В результаті дипломовані юристи, менеджери, фінансисти працюють барменами, офіціантами, продавцями тощо. Тобто, роботу вони знаходять у тій сфері, де власне не треба диплому вишу. То чи варто витрачати час і гроші на навчання? Питання, напевне, риторичне.

«Відомості» поцікавилися як працевлаштовувалися випускники минулого року.

— У нашому університеті торік було тисячу 95 випускників, — зазначила начальник відділу сприяння працевлаштування студентів та випускників Волинського національного університету імені Лесі Українки Наталія Желамська. — Про долю 316 «платників» сказати нічого не можемо, бо не контролюємо їх працевлаштування. Із тих 779 випускників, що вчилися на державній формі, працевлаштовано 55%. Найвищий рівень працевлаштування мають спеціалісти із фізичного виховання, фізичної реабілітації, юристи, образотворчого та декоративного мистецтва, хореографи. Найменший відсоток тих, хто знайшов роботу серед  політологів, екологів, філософів, культурологів, релігієзнавців.          

Загалом, за даними обласного центру зайнятості, у період з 1.06.2011 до 14.05.2012 до служби звернулося дві тисячі 328 випускників вищих навчальних закладів. Серед них — сила-силенна фінансистів, економістів, правників, фахівців з міжнародних відносин тощо.

— Існує дисбаланс між можливістю вищих навчальних закладів та потребою роботодавців. Вузи здебільшого випускають фахівців тих спеціальностей, ринок праці якими дуже перенасичений, – менеджери, економісти, — зазначила директор обласного центру зайнятості Раїса Кучмук. — Це проблема загальноукраїнська. У результаті випускники вузів, маючи дипломи, змушені виконувати некваліфіковану роботу. Щоб уникнути ризиків, на мій погляд, освіту треба зробити ступеневою. Світова практика показує, що треба йти від малого до великого. Немає нічого соромного, коли дитина спершу здобуде робітничу спеціальність, навчиться щось робити своїми руками. Тоді людина бачить, на що вона здатна, у якій сфері може знайти себе, а значить і визначається більш свідомо — продовжувати їй далі навчання чи ні. Якщо говорити про затребуваність, то завжди можна знайти роботу продавця, швачки, водія. Інша справа — розмір заробітної плати, вимоги роботодавця. Щодо випускників вишів, які стали до нас на облік, то минулого року прийшло багато екологів і соціологів. Це не означає, що вони не потрібні. Просто ті люди, які потенційно мали вивільнити їм місця, не зробили цього. Вийшло перенасичення ринку.

Поряд з цим уже протягом трьох років ми захлинаємося у потребі кваліфікованих інженерних, технічних працівників. На Волині ж здебільшого гуманітарні виші.

Директор центру зайнятості радить: аби зуміти знайти роботу на сучасному ринку праці, освоїти не одну, а декілька спеціальностей.  

Але відсутність роботи — це лише одна сторона проблеми. Інша — якість підготовки молодих спеціалістів. Нещодавно, говорячи про закордонну освіту, на одному із українських телеканалів показали лабораторію Оксфордського університету, у якій студенти закріплюють свої теоретичні знання. По доброму можна позаздрити. Це надсучасне обладнання, вартість якого сягає 35 мільйонів доларів. А що мають українські студенти? Наприклад, не секрет, що майбутніх інженерів  у нас вчать на верстатах зразка 80-х років. Це у кращому випадку. А навчають їх викладачі, які на цьому обладнанні самі ніколи  не робили, і знають свою спеціальність лише у теорії. От і виходять зі стін наших вузів одні теоретики без практичного досвіду. Хто таких на роботу візьме? Тож як не крути, а треба повертатися до системи підготовки кадрів безпосередньо на виробництві.

Проте тут є одна проблема: закон вимагає, аби за працю стажиста роботодавець платив гроші.

А на підприємствах ситуація така, що іноді прибутку заледве вистачає на зарплату своїм працівникам.

У світлі цього не такими вже й невдалими видаються ініціативи соціального віце-прем’єра Сергія Тігіпка, який пропонує у новому законі «Про зайнятість населення» виписати норму, згідно із якою оплата стажування студентам ВНЗ і учням ПТУ не буде обов’язковою. Але обов’язковим має бути заведення трудової книжки із записом  про проходження стажування студентом, що буде свідчити про досвід роботи. Роботодавці в принципі не проти цього. Проте уже довелося чути думку обурених студентів: мовляв, безплатно робити нічого не будемо, ми не раби, краще посидимо вдома, поки підвернеться підходяща робота. Та сидіти на «шиї» у батьків в очікуванні високооплачуваної роботи також не вихід. А саме така ситуація складається у сім’ях, у яких діти обирають спеціальність за принципом: «головне вступити куди-небудь, а там побачимо».  

Зараз тільки почалося зовнішнє незалежне оцінювання. І у батьків ще є шанс все осмислити, аби допомогти своїй дитині обрати дійсно правильний фах.