З 10-річного віку дитини визначення її місця проживання при розлученні батьків відбувається з врахуванням її бажання

Законодавством  України встановлено, що  подружжя, яке розлучається і має спільних дітей, має право  подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із батьків будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, який проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Відправною точкою при вирішенні  даних питань є положення про те, що батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо дитини. Окреме проживання від дитини не звільняє від виконання батьківських обов’язків. При цьому  не допускається порушення визначених законодавством України особистих та майнових прав дитини. Зокрема, якщо дитина досягла 10-річного віку, визначення місця її проживання при розлученні батьків має відбуватися лише з врахуванням її бажання, після 14-ти років місце проживання визначається самою дитиною.

Сімейний кодекс  України передбачає  кілька видів договорів подружжя, яке розриває шлюб,  щодо спільних дітей: договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини; договір про розмір аліментів на дитину; договір про виховання дитини. Перші два підлягають нотаріальному посвідченню, що дає можливість у випадку їх невиконання стягувати аліменти та інші визначені договором  кошти на підставі виконавчого напису нотаріуса. В нотаріальній практиці приходиться зустрічатися з іншими формулюваннями назв таких договорів.  Обов’язковими умовами їх є: визначення місця проживання дитини; встановлення  конкретних форм і обсягів коштів та матеріальних цінностей, які має надавати той із батьків, хто проживає окремо від дитини, для забезпечення умов її проживання та розвитку; визначення важливих нюансів участі у вихованні дитини.   

Зрозуміло, що договір між батьками, які розлучаються, як правило,  є предметом  непростого компромісу. В адекватній ситуації кожен з батьків має бути зацікавленим, щоб якомога повніше реалізувати свої права і обов’язки щодо своєї дитини. Якщо ж батьки не знаходять згоди в питаннях визначення місця проживання дитини, її матеріального забезпечення, розміру аліментів, спір між ними може вирішуватися органами опіки та піклування або в суді. В особливих  випадках, коли названі органи  визнають, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для розвитку, її при наявності вимоги найближчих родичів, керуючись інтересами дитини, можуть передати на проживання комусь із них, наприклад,  бабусі, тітці, дорослому брату чи сестрі і т. п.. Якщо ж дитина не може бути передана жодній з таких осіб, суд на вимогу органу опіки і піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, та передання її для опікування органу опіки та піклування.