Священик Сергій Косяк розповів, як над ним знущались бойовики
Свою історію він виклав у соціальних мережах
"Рівно рік тому мене викрали, а потім катували бойовики з так званої ДНР, - пише на своїй сторінці у Фуйсбук Сергій Косяк. Я особливо не розповідав, як це було, але рік потому вирішив докладніше описати подію, так як комусь це допоможе зрозуміти наскільки можливий розкол в суспільстві, і що всі ми ходимо під Богом.
25 лютого 2014, в Донецьку почався міжконфесійний молитовний марафон. Люди різних конфесій виходили щодня в центр міста для здійснення годинної молитви. Трохи пізніше на місці молитви у нас з'явився молитовний намет у жовто-блакитному виконанні з написом «Молимося за мир, любов і цілісність України», і щодня на молитву стали збиратися від 50 до 300 осіб.
У цей час у Донецьку сепаратистські рухи увійшли в свою активну фазу. Трохи вище нашого молитовного намету, на площі Леніна, бойовики захопили приміщення СБУ, прокуратуру, Донецьку ОДА та інші держустанови. На той час в місті вже давно були придушені видимі проукраїнські симпатії, залишилися тільки ми. Але формат наших зібрань для сепаратистів був не дуже зручним, з одного боку ми не приховували своєї позиції за цілісність країни, але з іншого наші зібрання мали молитовну форму і молитву вели представники Римо- та Греко-католиків, православні, протестанти і навіть мусульманський муфтій, кожен був одягнений в обрядовий одяг своєї конфесії. До того ж в той час серед бойовиків було дуже багато місцевих, які знали нас, а ми знали їх. Я кілька разів ходив до захопленої ОДА, комендант якого був мій знайомий, колишній член нашої церкви, щоб надоумити його і заодно дізнатися про їхні плани з приводу нашого молитовного марафону.
І ось 24 травня 2014 року до молитовного намету прийшли бойовики, наших хлопців, які там чергували, поставили на приціл автоматів, а самі розламали намет і викинули його залишки з усяким начинням в річку Кальміус. Зробивши свою «роботу» вони пішли, при цьому пригрозивши розстріляти всіх, якщо ще раз зберуться для молитви.
Я приїхав відразу, як тільки дізнався про те, що сталося, а потім вирішив піти в ОДА, поговорити зі своїм знайомим, щоб визначити наші подальші дії.
Прийшовши в ОДА, я не знайшов свого знайомого, зате зустрів там свого друга, якого люблю донині. Побачивши його, я щиро зрадів, почав розпитувати про його життя, але моїй появі, я побачив, він зовсім не радий. Він став кричати на мене, що я негідник, і все таке, при цьому встигав поглядати на екран телевізора, які весіли на кожному поверсі ОДА, і безперервно транслювали канал «Росія 24». А потім прийшли озброєні люди, і під прицілом автомата відвели мене на 11-ий поверх і там розпочався перший допит. Бойовик кавказької зовнішності з акцентом в голосі тоді перший раз мене вдарив прикладом і став питати: хто я? Потім покликали мого друга, який став давати проти мене свідчення. Казав, що я збираю під камуфляжем молитви людей, а сам проштовхую «антинародні» ідеї і все в такому дусі. Після цього мене стали бити вже з усіх боків. Я пам'ятаю, як обличчя стало заливатися кров'ю, з розсіченої губи теплі краплі падали на мармурову підлогу коридору. Потім мене відвели на поверх нижче, входячи на поверховий коридор, я на дверях прочитав напис «Служба НКВД Донецької народної республіки», і там вже почався допит з пристрастю. З кишень вивернули все, забрали гроші, банківську картку, ключі від автомобіля. Били мене чоловік п'ять палицями, ногами, кулаками. На моїх сторінках в соцмережах, якщо знаходили щось, що їм не подобалося, продовжували бити. В «однокласниках» знайшли фото, де я у Львові стояв навпроти пам'ятника Степану Бандері, і цього для бойовиків було вже достатньо, що б у їхніх очах я був злочинцем... Потім знову покликали мого друга, і стали в нього питати хто я. Він розповів, що я пастор церкви, але знову став акцентувати увагу, що я збираю людей для антинародної агітації, і що я з Ляшком в одній компанії, загалом ніс марення, яке здавалося правдою в його очах. Все обличчя в мене було залите кров'ю, і посміхаючись кривавим оскалом, я запитав у свого друга:як давно він перестав бути людиною? Мене роздягли для огляду на наявність татуювань на тілі і напівголого відвели в одну з кімнат, в кутку якої валявся матрац, і сказали, що це тепер тимчасове моє помешкання, потім пообіцяли після катувань пустити в розхід. На шиї і зап'ясті мені пов'язали жовто-блакитні стрічки, попередньо пообіцявши на одній з них повісити. Періодично приходили в кімнату і продовжували бити, били різні люди, змінюючи один одного або одночасно. Але били вже палицями по больових місцях і батогами, які розсікали плоть, але не приносили серйозних ушкоджень внутрішнім органам. Ось тоді я подумав, що поки вбивати не збираються. Між побоями мене звинувачували в сектантстві і допитувалися скільки чоловік з Правого сектора я привів із собою. Пам'ятаю, як увійшла молода симпатична дівчина років 25, попросила у моїх мучителів так само спробувати мене побити. І під загальне схвалення натовпу завдала мені кілька ударів палицею, для своєї розваги. Коли мене били, я молився, коли не били, я говорив оточуючим мене людям про Бога. Звістка про дивного бранця швидко рознеслася по катівнях НКВД. Далі до мене прийшов один хлопець на прізвисько «Колобок» і сказав, що він теж віруючий і ходив до Київської церкви «Філадельфія», і після невеликої бесіди кудись пішов. А потім прийшов один чоловік, який, як потім виявилося, був їхнім командиром, і став на них сильно кричати. Лаючись, наказав повернути мені всі речі, автомобіль і гроші, зняті з моїх карток, і кожному сказав, щоб просили у мене вибачення. Такого повороту я не очікував. У мене просили пробачення всі, крім кавказця, який, схоже, ненавидів усіх, включаючи і моїх катів.
Після 8-ми годин безперервних катувань мене відвезли в лікарню, де надали медичну допомогу.
Ось так, Бог явив Свою Славу.
Продовжуємо робити добро разом".