Волинянка Ольга Лещук стала чемпіонкою світу з карате

6–7 вересня в місті Дурбан Південно-Африканської Республіки проходив чемпіонат світу з карате. У ньому взяли участь 160 спортсменів із 19 країн світу. Україну представляла збірна з 12 осіб. Семеро з них стали призерами змагання. В цьому турнірі Ольга Лещук із Волині виборола перемогу в австралійки у фіналі, ставши чемпіонкою світу. Також із бронзовою медаллю повернувся додому Андрій Гаврилюк.

Але ці блискучі результати залишилися поза увагою управління у справах молоді та спорту Волинської облдержадміністрації. Так, на привітаннях із нагоди Дня фізичної культури і спорту, що відбулись у п’ятницю, 12 вересня, в ОДА про здобутки волинських каратистів жодного разу не згадали. «Я вже не знаю, яких висот нам потрібно досягти, щоб нас помітили в області, — прокоментував Дмитро Волинець, голова правління Волинського обласного осередку «Кіокушинкайкан карате». — Держава ніяк не допомагає федерації, підтримують лише волинські меценати. Зокрема, всебічну допомогу протягом багатьох років надає Степан Івахів. Так і цього разу він профінансував поїздку на чемпіонат світу в Африку».

Газеті «Відомості» вдалося взяти бліц-інтерв’ю в чемпіонки Ольги Лещук.

— Скільки часу ти займаєшся карате?

— З 10 років. Одного разу мій сусід привів мене в секцію до Дмитра Волинця. Пам’ятаю, на першому тренуванні дивилась, як працюють спортсмени, а на другому за мною вже спостерігала мама. Мені сподобалось, і я залишилась.

— Було бажання покинути заняття?

— Я не можу уявити себе без карате. Мабуть, мій організм цього не перенесе. Буде ломка. Бували такі періоди, коли було тяжко й нічого не хотілось, але розуміла — це моє. Наставав новий день, і я йшла на тренування. Важко, але все одно йшла.

Перші два роки мене за руку возила мама з Хорлуп до Луцька на тренування. Потім стало важко фінансово, тож я почала їздити сама. Так катаюся вже десять років.

— В яких змаганнях ти брала участь?

— Я була учасницею і вигравала в багатьох українських чемпіонатах, узимку був чемпіонат в Угорщині, на чемпіонаті Європи взяла срібло. Ще в 2012-му був чемпіонат світу — звідти привезла бронзу. Взагалі було багато змагань, у яких я брала участь і перемагала.

— Коли їхала в Африку, на що розраховувала?

— Тільки на перемогу. Ще будучи в Україні, я переживала за чемпіонат. Тільки й думала про те, що хочу привезти золото. В мене була ціль, і я все робила, щоб стати ближче до неї.

— Який момент видався найскладнішим у африканському чемпіонаті?

— То був перший бій із австралійкою. Я ще не розігрілася та не увійшла в смак бою. Я стояла і давала себе бити. Але потім включилась, і мене вже було не зупинити. Це був один такий бій, де я 30 секунд просто простояла. Потім за 30 секунд її перемогла. В бою головне — ввійти в азарт. Є бійці, які спочатку працюють, викладаються, а в кінці просто згоряють.

— Скільки боїв ти провела і який був рівень підготовки спортсменів?

— Було три бої. Рівень учасників дуже високий. Зазвичай, щоб потрапити на чемпіонат світу, потрібно стати чемпіоном у своїй країні. Спортсменка з Австралії, що билася зі мною у фіналі, так само була добре підготовлена, мала гарну техніку. Ми з нею раніше зустрічалися на чемпіонаті в Японії, де вона мене побила.

— Які в тебе плани на майбутнє? Не задумуєшся про тренерську роботу?

— Поки є можливість їздити і виступати, буду це робити, а потім побачимо. Не знаю, чи я виступатиму, але точно знаю, що буду тренуватись. Організм звик, і я без цього вже не можу. Без карате себе не бачу. Карате — це моє життя.

— Що ти можеш порадити новачкам, які тільки починають займатись?

— Дуже багато людей, які починали зі мною, були сильніші, мали кращі фізичні дані, але в якийсь момент вони сходили з дистанції. В кожного буває певний період, коли щось не виходить і хочеться все кинути й почати займатись іншими справами. І в цей момент потрібно не здаватися та йти вперед. Вгризатися, впиратися руками, ногами, але йди вперед. Якщо є ціль, то ти обов’язково до неї дійдеш. Не можна здаватися. Чемпіонами не народжуються — ними стають.