Метр фотомистецтва Сергій Мельникофф мріє зазнімкувати місячний кратер

Поява цієї людини в будь-якій країні світу викликає ажіотаж. Адже він найвідоміший фотограф світу, донський козак за походженням, американець за громадянством, національний герой Республіки Ічкерія за особисту інформаційну війну з російською окупацією Кавказького регіону, ідеолог космічного туризму, засновник світового центру фотографічної творчості в Європі, колишній консультант американського уряду, автор десятків фільмів і книг, підводний і високогірний оператор, який літає на зйомки на власному літаку, громадський діяч, із яким мають зустрічі президенти країн, прем’єри та патріархи. Його роботи прикрашають колекції Далай-лами, королеви Єлизавети II, Елтона Джона, президента Джорджа Буша, Султана Брунею, короля Непалу. І все це Сергій Мельникофф.

У світі мистецтва цю людину знають за лаконічним псевдонімом МФФ, складеним із літер прізвища. Правда, є ще один варіант розшифровки: Melnikoff Fuji Fuji, оскільки МФФ усе життя працює на апаратурі, створеній для нього персонально японською корпорацією Fuji.

Фотограф, що входить до світової когорти суперпрофесіоналів, представляє у власних галереях і на персональних виставках роботи, що відображають грандіозні ландшафти дикої природи та портрети представників усіх куточків Землі. Знімаючи в 150 країнах світу і володіючи тонким смаком, вимогливий художник створив безліч прекрасних образів нашої планети — від вершин восьмитисячників Гімалаїв до підводних печер острова Борнео.

Мельникофф лише за паспортом американець. За покликанням він — громадянин світу, що мандрує по таких екзотичних країнах, як Непал, Індія, Малайзія, Перу, Зімбабве, Індонезія, Бруней, Філіппіни, Китай, Японія, Мексика, Корея, Таїланд...

Бізнесмен, а передусім — великий знавець своєї справи, що грає важливу роль у пропаганді японської марки Fuji у світі, МФФ залишається особою вельми загадковою. Всі спроби пролити світло на мотиви його вчинків закінчувалися невдало. Влітку 2012 року МФФ відкрив у центрі Лондона виставку-реквієм «Хроніки Пекла XXI століття» про трагедію чеченського народу до відкриття в столиці Великобританії Олімпійських ігор. Виставка демонструвалась у Гайд-парку на гігантських банерах, які можна було побачити прямо з Букінгемського палацу. Після Лондона невтомний мандрівник устиг побувати на півночі Пакистану, а саме в гірській системі Каракоруму, а нещодавно прибув до Західної України з грандіозними планами, про які ми й поговоримо в цьому інтерв’ю.

— Які у вас плани на Україну? І чому для своєї бази ви обрали саме західну частину країни?

— Я виходець із козацького роду. У паспорті мого батька, в графі «національність», усе його життя значилось — «українець». Вийшовши у відставку в званні генерал-лейтенанта, тато купив будиночок в одному з сіл Запоріжжя та відпочивав там душею і тілом, рибалячи у Дніпрі та вирощуючи смачнючі помідори, якими об’їдалися його діти, що прилітали в отчий будинок із різних країн світу. Довідник «Хто є хто в Америці» впевнено відносить мене до українців, тому вибір держави для створення грандіозної виставки був визначений. Яку ж країну мені пропагувати, як не землю власних предків?

Що ж стосується вибору західної частини України, то мені тут морально спокійніше, ніж у Криму або навіть у Києві. Ваша культура ближча до Заходу, менталітет практично європейський. Ну а щодо рідкісних проявів радянського нальоту в спілкуванні, то всі ми вийшли з «совка», цей хрест нам нести ще кілька поколінь. Доки не зникне без залишку згубний вплив комунізму.

— Звідки ви прибули в Україну зараз?

— «Екстрим», як ви його називаєте, для мене є цілком буденним явищем. Так, днями я мав роботу на півночі Пакистану — знімав другу за висотою гору світу — К2 (місцева назва — Чогорі. — Ред.). Або, як її ще називають, гору-вбивцю. На її вершині побувало менше людей, аніж на орбіті Землі, а співвідношення тих, хто узявся підкорити небезпечну гору, до тих, що повернулися з неї, — 2:1. Мої зйомки на К2 передбачають початок міжнародного проекту «Всі восьмитисячники світу», для участі в якому ми оголосили тендер серед виробників гелікоптерів. Проект передбачає, що спеціальний вертоліт повинен доставити «божевільного» фотографа на всі восьмитисячники світу, а наступного дня забрати його разом із відзнятими гігантськими панорамами світанку. Такий проект — не просто рекламний шанс. Це історична місія, зоряний час гвинтокрилої авіації. Нічого подібного в світі не робилося і навіть не заявлялося.

— Відомо, що ви плануєте випустити також два авторських альбоми про нашу країну.

— У вас колосальний туристичний потенціал: прекрасний Львів, чудові замки, дивовижна природа... Лише Карпати чого варті! Вам потрібно ширше відкритися для Європи. Для туристів із усього світу. На одному туризмі, правильно організованому, Західна Україна буде отримувати більше, набагато більше, ніж із усієї своєї промисловості разом із сільським господарством. Вам потрібно запросити серйозних фахівців із міжнародних PR-агентств і чітко дотримуватися їхніх рекомендацій. Повірте, я знаю, що кажу. Я був у складі групи, що розкручувала туризм у Непалі двадцять років тому, і на практиці знаю, як працюють такі проекти. Я ж опікувався і міжнародним піаром озера Іссик-Куль у Киргизії за часів президента Акаєва. За два роки знімальних експедицій ми збільшили потік туристів на береги цієї гірської перлини втричі.

— Якими досягненнями в житті пишаєтеся найбільше?

— Тим, що не зрадив мрію дитинства. Створив свою долю такою, якою хотів бачити. Тим, що ніколи не плив за течією. Не зраджував, не прогинався. Тим, що живу по совісті.

— У яких точках земної кулі вам найкомфортніше?

— Мені добре там, де краса Землі перетинається з моїм поглядом на світ. Так, блукаючи багато десятиліть курними шляхами Азії, я вважаю цю частину світу своїм рідним домом. В Америці я лише квартирант. Правда, я люблю свою «квартиру». Менш за все мені комфортно в Росії. З жалем дивлюся на все, що зробило її населення з природою: запаскудили, розікрали, затоптали.

— Якби ваша фантазія могла придумати реальність, яку можна сфотографувати, щоб то за світлина була?

— Гарні ви запитання ставите. Добрі. Мені вони дуже подобаються. А що ж я можу та зобов’язаний побажати землі моїх предків? Яку хочу бачити батьківщину мого батька й дідів-прадідів? Чи потрібно відповідати на таке риторичне запитання? Але спробую. Я дуже давно прагну побувати в космосі. То грошей не вистачало, то якісь технічні неполадки на шляху великої мрії виникають... Вдалося лише побувати на самій межі земної стратосфери за допомогою експериментального ракетоплана фірми «Боїнг». На щастя, там знадобилася зйомка саме моєю панорамною камерою. Так от, я бачу таку фотографію, де на передньому плані — місячний кратер. Далі — чорна космічна безодня з блакитною кулькою нашої Землі. Ну і, звичайно ж, стартував би я з українського космодрому. З колиски моїх прабатьків.

На фото: МФФ знімає у Львові сцену з трьома сотнями дітей для альбому «Україна»