Найзаможніша бездотаційна сільрада живе як при комунізмі
П’ятиднівська сільрада — єдина у Володимир-Волинському районі, яка майже не отримує дотацій від держави, а більшість витрат покриває з власних надходжень. Її територія становить 3374 гектари, а чисельність населення — 1087 чоловік, тобто за такими показниками є середньою. Основний платник податків до сільського бюджету — ТзОВ «П’ятидні». Це потужне сільськогосподарське підприємство постійно допомагає у розв’язанні проблем громади. П’ятидні та Хрипаличі мають добре розвинуту інфраструктуру, особливо транспортне сполучення. Люди у селах живуть заможно, фермерують, вирощують картоплю і цукрові буряки, городину, мають теплиці, утримують чимале підсобне господарство, а лишки продукції возять усього за кілька кілометрів у Володимир на базар. Тут багато ошатних садиб, що, ніби змагаючись одна з одною, чепуряться оксамитовими газонами із ландшафтним дизайном, очевидно, запозиченим у сусідів-поляків, — і цим ця сільрада також вирізняється з-поміж інших. Як і втішною демографічною ситуацією — тут зростають 83 дитини дошкільного віку.
Алла Куницька вже третю каденцію головує у П’ятиднівській сільраді, й усі ці рази селяни віддавали їй 80% голосів. У районі цю сільраду вважають найзаможнішою, а голову — принциповою, із власною позицією, котра зуміла знайти розуміння та підтримку в людей. Вона тринадцятий рік на цій посаді, але ні разу не підтримувала жодної партії, отож цим і вирізняється. Вважає, що для сільського керівника головна політична сила — громада. Всяке траплялося за цей час, але Куницька завжди намагалася розуміти людей і допомогти їм. Ніколи не відсторонювалася від громади, а, навпаки, йшла до своїх односельців, радилась із ними, як і що треба, як краще зробити.
Пригадує, як нелегко вирішувалося питання церковного конфлікту між духовенством УПЦ і УПЦ КП, які ніяк не могли поділити храму… Тоді зібрала сходи селян, запросила священиків і старост обох парафій і запитала: підкажіть, як правильно діяти, щоб владнати цей конфлікт? Дякувати Богу, порозумілися. А бувало, батьки із дітьми не розмовляли, свати — зі сватами… Тепер у Свято-Покровській церкві, за яку і виникав конфлікт, править священик УПЦ. Поряд є будинок, який, як і бажали, віддали під духовну споруду для УПЦ КП. У Хрипаличах будується церква Святої Ольги, також Київського патріархату. Тут люди дружні, гуртом і за короткий період переобладнали приміщення колишнього майнового комплексу в гарний храм.
Коли ж у 2001 році Аллу Куницьку обрали сільським головою, її хвилювало те, що якось не по-хазяйськи живуть: територія біля багатьох приміщень заростала бур’янами, дійти у сільраду не дозволяли хащі, Будинок культури руйнувався... Разом із громадою відновлювали та ремонтували те, що вдалося врятувати. Це і приміщення сільради, у якій підлога провалювалась, а стіни почорніли, й аварійний Будинок культури із напівзогнилими вікнами, що ось-ось, здавалося, повипадають. Почистили й окультурили сільський парк, підремонтували територію довкола, проклали доріжки. І тепер живуть за принципом «господаря має бути видно здалеку».
Було таке, разом із депутатами ходили у кожен двір, щоб усі й собі наводили лад біля присадибних ділянок. П’ятиденці чи не найперші у районі попривозили з-за кордону газонокосарки, сіяли траву і по-європейськи облаштовували газони. Старались один перед одним, щоб і гарно, і ошатно. Взялися впорядковувати і сільське кладовище, бо заросло, стояло без огорожі. Навіть траплялося, що водії, скорочуючи шлях, між могилами дорогу прокладали. Півтора місяця робочий день голови сільради починався з цвинтаря — там працювали майже всі жителі, тож поспішала туди. Не раз телефонувало районне керівництво і дивувалося: що вона так довго робить на кладовищі? Зате до Пасхи встигли там загородити, поставили ворота, зрізали 70 старих дерев. Люди, котрі приїхали на Проводи, дивувались і не впізнавали святого місця.
У П’ятиднівській сільраді стараються гроші відшукати у сільському бюджеті, залучають меценатів і не оминають грантових проектів. У першій каденції за інвестиційні кошти взялися рятувати Будинок культури. Це приміщення не старе, але зруйнувалося наполовину, не опалювалося, вікна стояли без скла, забиті поліетиленовою плівкою, стеля і стіни почорніли, не було електрики. У великій залі, де тепер проводиться реєстрація шлюбу, взагалі вікна не було, через розвалену стіну лізли зарослі...
Якраз тоді запрацював регіональний проект, який передбачав залучення інвестицій для сільських закладів культури. І ця сільрада стала переможцем серед інших районів. Ремонт БК частково зробили за власні кошти, за регіональні ж закупили на 55 тисяч гривень музичного та сценічного обладнання, ще 300 крісел — за спонсорські від ТзОВ «П’ятидні». Звісно, паперова тяганина забрала багато часу, але тепер Будинок культури визнаний кращим у районі та готується підтвердити це в обласному конкурсі. Тут постійно проводяться різноманітні культурні заходи, бо і взимку приміщення опалюється за допомогою спеціального обладнання — на нього дав гроші їхній постійний благодійник Валерій Діброва.
До слова, разом із головою сільради ми побували у Будинку культури, який ще із фойє подивував різноманітними виробами із соломи. Тут і снопи, дідухи, обереги, хатинка із плотом, навіть є криниця з журавлем. Скільки то копіткої праці, а ще більше — фантазії, доклали місцеві майстрині, щоб створити такі солом’яні дива! Й, очевидно, немала заслуга в цьому директора закладу Людмили Прус.
Найболючішою проблемою багатьох сільрад є дороги. «Мабуть, і тут не так усе гладко, як здається на перший погляд?» — запитую. І ось що почула.
Виявляється, всі бічні вулиці, які перебувають на балансі сільради, утримуються у доброму стані. Центральні повинні ремонтуватися за кошти з району, але за 13 років вони не ладнались. Отож і тут знову ж таки ТзОВ «П’ятидні» — отак спільно із громадою та Валерієм Григоровичем їх ремонтують. Мабуть, у жодне село району не їздить стільки маршруток, як у села цієї сільради. З 2002 року цей напрямок обслуговує Володимир Ляшук, котрий забезпечує 18 рейсів.
Свого часу П’ятиднівську сільраду визнано найчистішою в області, бо дбає про благоустрій, не раз виборювала кубки і грамоти в обласних конкурсах. І це справді так. З 2003 року за кошти сільради два рази у місяць тут вивозять сміття і люди за це не платять. Хіба не живуть як при комунізмі?
До слова, і молодь не втікає із цих сіл, а навпаки — приїжджають сім’ї, які бажають тут жити, бо є усі комунікації, вигідне транспортне сполучення і до Володимира — рукою подати.